Статистика відвідувань
Зараз на сайті
20
Сьогодні
20
Вчора
168
За цей тиждень
0
За минулий тиждень
1488
За цей місяць
3007
За минулий місяць
6324
За весь час
252739
Ваша IP адреса:
54.221.93.187
Переглянуто сторінок:
0
Остання активність:
2017-12-17 00:21:56
Карта Барського району
с.Попівці
     Уперше село Попівці згадується в документах ХV століття, конкретно 1494 року. Як видно з підтверджувальної грамоти короля Яна - Альбрехта на престолові землі Кам`янецької католицької кафедри, виданої в 1498 році замість документів, що згоріли, Попівці входили до складу Корчмаровської волості, подарованої Кам`янецьким бискулапам ще великим литовським князем Вітовтом.
    Сьогоднішнє місце розташування села – третє з часу його створення. Через часті набіги татар на наші землі Попівці часто доводилося відбудовувати. На той час територія села знаходилася на прикордонній зоні, де закінчувались українські землі і розпочинались турецькі. І коли татари йшли в похід, першими плюндрували саме ці села. Перше розташування села – поблизу річки Мурашки (біля нинішнього села Кацмазів). Згодом воно було закладене поблизу села Грабівці (нині село Червоне). А вже лише третє розташування на нинішньому місці.
   Як свідчать акти, спочатку Попівці належали Поповським, котрі не мали документів на право володіння цими землями. Коли в ХVІ столітті Попівці увійшли до складу Барського староства, подарованого королеві Бонні, Поповські встигли отримати від королеви в 1547 році документ, що забезпечив їм дідичні права на село.
    Наприкінці цього ж століття рід володарів був багаточисельним і з`явилася необхідність в подвійному прізвищі: Поповські – Торокани чи Ожигаленки, Стецьки, Шелюги, Алатьяни, Сеньки, Сакали, Пантенки, Мордаси, Кобченки, Сопієнки та ін. Від них були створені і «кутки» села, які носили свої особливі назви. Крім Поповських, древніми володарями і жителями села були Шеліховські.  
      За архівними даними податок з ланового двору селян села Попівці становив від 150 до 200 грошів у 1565 році.
      Коли Корчмаровська волость у 1578 році була пожалувана канцлеру Яну Замойському, Поповські не допустили його до володіння селом і вони були викликані до царського суду, який признав дідичне пожалування Бонни недійсним, так як воно суперечило більш раннім пожалуванням села Поповець Кам`янецькій кафедрі. Але король не позбавив їх дідичних прав за умовою, що вони будуть служити Шаргородському замку. Так і сталося, тому, що Сенько і Супрун боялися, що в них можуть забрати землі.
    В 1583 році Замойський сам придбав дідичне право на Корчмаровську волость, а потім став докладати всіх своїх сил, щоб позбутися Поповських, для чого було порушено проти них судову справу, доводячи їх незаконність на право володіння селом і порушення васальних обов’язків по відношенню до Шаргородського замку.
    Цей розбір продовжувався до ХVІІ століття, але внаслідок тогочасних війн припинився сам собою і Поповські продовжували володіти землями і були зараховані до Барської шляхти.
    У ХVІІІ столітті виник великий земельний конфлікт між самими Поповськими, доходило навіть до збройних сутичок.
   Втручання Барської адміністрації закінчилось смертним вироком окремих Поповських. Але й на цьому все не скінчилось і в 1758 році спір закінчився звільненням Поповських з-під Барської юрисдикції особливим рескриптом.
     В першій половині ХІХ століття Попівцями володіли великі землевласники Боновські, Вишневські, Драготевські, Зворські, Кринські, Сакало, Поповські, Чайковські, Закрижевські та ін. Майже всі вони пізніше були вивезені на будови перших п`ятирічок.
         За переказами в Попівцях серед села була стара дерев`яна церква, обернена з православної в уніатську. Замість старої церкви збудована була нова, дерев`яна на честь Успіння Божої Матері на тому ж місці, де стоїть теперішній храм, яка була знищена пожежею.
     В 1785 році замість згорілої була закладена приходським священиком уніатським деканом Давидовичем сьогоднішня цегляна двох купольна церква разом з дзвіницею, по плану хрестовина. Споруда її, виведена до рівня вікон, була припинена в 1795 році. Роботи відновилися лише в ХІХ столітті і закінчені за кошти казни в 1868 році. Церква названа на честь Успіння Божої Матері, іконостас в ній одноярусний .
    До початку ХХ ст. село було роздроблене між численними потомками різних володарів села. Нараховувалось до 280 дрібних наділів.
    Згідно із статистичними даними Подільського губернського статистичного комітету на 1905 рік село Попівці належало різним власникам і налічувало 630 дворів, населення становило 2829 чоловік, мало православну церкву, єврейський молитовний дім, церковно-приходську школу.
    На той час в селі проживали  багато євреїв. В центрі села було розташоване ціле єврейське містечко. Євреї також мали свій власний колгосп, де займались вирощуванням тютюну, овочів та фруктів, деякі родини займались переробкою фруктів. Серед населення це підприємство називали «Дудьовими сушнями». Спочатку тут сушили чорнослив, пізніше виготовляли варення та повидла. Поступово підприємство розширилось і у 1928 році сформовано  у плодоконсервний завод, який діє і нині. Продукцію Поповецького консервного заводу знали далеко за межами України. Довгий час Поповецький консервний завод був носієм Перехідного Червоного прапора Радянського Союзу.
    Сучасне село Попівці розташоване на чотирьох пагорбах біля витоку річки Лозова, правої притоки р. Мурафи за 27 км від районного центру та за 7 км від залізничної станції Копай  і займає велику площу – 754 га, що перевищує площу міста Бар. Окремі вулиці та «кутки» села крім офіційних назв мають і свої особливі назви. До теперішнього часу збереглися такі назви: Тороканщина, Дворжичина, Котовщина, Залєщина, Ревачинці (походять від прізвищ колишніх власників села); Більшовик (від назви колгоспу); Гнила (від назви місцевої річки); Цвинтарисько (розташований на місці давнього кладовища); Хутір, Поляна.
     В роки колективізації в селі було створено три колгоспи: «Більшовик», ім. Будьонного та ім. Ворошилова. На селян  накладали податки, органи влади застосовували штрафи, арештовували тих, хто їх не сплачував. Документи свідчать,що навесні 1925 року населення села Попівці сильно голодувало. І це сталося не лише внаслідок стихійного лиха – посухи, причиною також була насильницька політика влади. Чимало людей у той період було репресовано і заслано в Сибір на каторгу чи розстріляно. В основному це були колишні власники села, заможні селяни, євреї.
     Внаслідок тотальної хлібопоставки в 1932 році жителі Поповець також пережили продовольчі труднощі. Архівні дані свідчать, що за період 1932 – 1933 рр. зареєстровано 52 смертних випадки, які спричинив голод: з них 16 дітей, 17 жінок, 19 чоловіків. Помирали як члени сімей колгоспів, так і селяни-одноосібники.
      В період Великої Вітчизняної війни село Попівці було в стороні від бойових дій та знаходилось під окупацією румунських військ. Більше двох тисяч євреїв з Чернівецької області  перегнали на територію села Попівці. Деяким сім`ям євреїв, які переховувались в сім`ях селян, пощастило вижити.    Але інші майже всі померли  внаслідок лютих морозів взимку та голоду. Їх хоронили просто в снігу, площа могил займала цілу долину. Навесні останки полонених євреїв перепоховали в одну могилу. На єврейському кладовищі й досі знаходиться братська могила, де поховані євреї, трагічно загиблі в 1941 році. За роки Великої Вітчизняної війни на місцях бойових дій також полягло і 270 односельчан. Як символ вічної памяті в 1967 р. відкрито пам’ятник воїнам – визволителям.
     До 1959 року село Попівці відносилось до Копайгородського району. А після його ліквідації 10.09.1959 року Поповецька сільська рада, до складу якої входять села Попівці, Кошаринці та Верешки, перейшли до Барського району.
      З 01.09.1946 року колгоспи села переформовано в у радгосп «Мічурінець», спеціалізацією якого були садівництво та плодівництво. Більша частина продукції постачалась для переробки на місцевий консервний завод.
     На даний час населення села Попівці становить близько 1300 чоловік, місцеві жителі знаходять працевлаштування у ТОВ «Консервний завод «Поповецький», СФГ «Перлина Поділля», СФГ «Садко», ТОВ «Агропостачсервіс». У населеному пункті діють Поповецька загальноосвітня школа І – ІІІ ст., дошкільний заклад «Берізка», амбулаторія загальної практики сімейної медицини, сільська рада, клуб, бібліотека, православна церква Успіння Божої Матері, баптистська релігійна община.  

Олена Мазур,
бібліотекар с.Попівці
Грудень
2017р.
17
НЕДІЛЯ
Ваше Ім'я:
Ваш e-mail:
Повідомлення