Статистика відвідувань
Зараз на сайті
90
Сьогодні
166
Вчора
305
За цей тиждень
754
За минулий тиждень
1371
За цей місяць
4562
За минулий місяць
10086
За весь час
241382
Ваша IP адреса:
54.158.55.5
Переглянуто сторінок:
0
Остання активність:
2017-10-19 13:55:09
Карта Барського району
с.Митки
Село Митки Барського району розташоване на вододілі річок: на південь від села бере початок р. Немія (притока Дністра), на заході притока р.Лядова, на північному заході Мурафа, на сході – Мурашка. Село розташоване за 12 км від районного центру.
Назву село отримало від своїх засновників і володарів Миткових, ім’я яких вперше згадується в середині XV ст. Село Митки згадується в реєстрі 1493 р. під назвою Митківці а пізніше під назвою Верещатинці. Воно було головним серед всіх володінь, що мали у своїй власності пани Миткові.
Люди жили на території села і у кам’яному віці. Свідками цього є знайдені кам’яні знаряддя(сокири, долота, тощо.)
В період феодалізму основна маса земель та урочищ села належала поміщикам, головним чином польським магнатам і шляхті.
Початок заснування селу поклав сторожовий пункт, заснований Митковим, що призначався для нагляду за нападами татар. Колись це була садиба Павла Ляшуна та Катерини Ляшун (тепер Васькової М.Я.).На території садиби був кам’яний вал, що нагадував про своє історичне мине. А сучасна територія села була вкрита лісом. Пізніше Миткові осіли тут і цим поклали початок селу.
У 1506 р. Симі Митковичу була видана підтверджувальна грамота на володіння селом Верещатинці, взамін грамоти, яка згоріла під час татарського набігу. У цьому документі наводились свідчення подільського старости Станіслава, що Верещатинці дійсно є власністю Митків, які записувались в той час в документах “heredes de Weresczincze”, тобто Верещатинські. У наступні століття ця назва була втрачена і село все частіше згадувалося у документах як Митківці, сьогодні Митки.
Перші згадки про рід Митків маємо з грамоти від 1450 p., підписаною Симою Митковичем. Згодом Сима Миткович (Митко) згадувався на початку XVI ст.( в 1504 р. він отримав грамоту на Добришовці, а в І506 p. - на Верещатинці). У 1530 р. Сима Минович згадується як родич поміщиків Нешів (Нешовичів), а згодом як власник їхніх володінь. А основним володінням Митків були села Митки, Кузинці, Примощаниця , Коша ринці.
Рід Митків був нечисленним, досить заможним у середині XVI ст.. найбільш поважним серед барської шляхти. Нащадком Сими Митковича був Дмитро Митко, який був єдиним барським суддею    (1543-1552 pp.) і саме тому займав перше місце серед місцевих шляхтичів. Його син Матвій Митко у 1553р. розширив отримані в спадок володіння, викупивши у Фрідріховського половину Гальчинецьких земель. Згодом на цій території були засновані Копайгород , Шипинки, Онушківці. Та після Матвія Митківці були розділені між його нащадками.
Цікаво, що Митки були єдиним родом серед барської шляхти, який повністю позбавився замкової зверхності, і який XVII ст. перейшов до рангу привілейованої шляхти. Вони були звільнені від різних замкових повинностей, так як зуміли довести, що Верещатинці і Добришовці є їх спадковими володіннями.
  Це був, звичайно, вплив польсько-шляхетських порядків та бажання зрівнятися в правах з привілейованою католицькою шляхтою. В першій половині XVII ст. на землях запустілих Верещатинець виростали нові поселення – нові Митківці (тепер Митки), Кошаринці і Примощаниця. У XVII ст. рід Митків ополячується, серед подільської шляхти він вже не відігравав помітної ролі. Відомо, що представниками цього роду були Микола та Юзеф, як зазначає відомий дослідник Поділля Ролле, були вони тоді власниками сіл Митки, Кузьминці, Мартинівка та інш. А вже у XIX ст. село належало поміщикові Адаму Дзержку. У 1858 р. маєток в Митках внаслідок розорення Дзержка купила поміщиця Марцеліна Раховська. При ній же пройшло скасування кріпацтва (існують відомості, що вона була дочкою А. Дзержка). На 1862 р. у М.Раховської було 34 дворових людей в Митках. В окремих людей ще довго зберігались дарчі записи, які видавала поміщиця своїм дворовим на присадибні ділянки. Такий “запис” датований в 1872 році зберігались в Шевченко Миколи, яку поміщиця дала його дідові Трохиму Шевчуку.
В часи поміщицького володіння в селі була ґуральня (на вигоні, де зараз садиби Пастушини Володимира і Колодій Марії). За селом на схилі, недалеко ферми була цегельня. Перестали вони існувати на початку XX століття.
В переоформлений період в зв’язку з розвитком цукрової промисловості поміщики почали засівати значні площі під цукрові буряки. Це значно погіршувало становище жінок, які мусили обробляти поля. У володінні поміщиків залишались ліси, пасовиська, сіножаті. Тепер за дрова, будівельні матеріали, за дозвіл косити сіно, пасти худобу. Треба було платити, або відробляти панові.
В таких умовах вибухнуло польське повстання 1863-1864 pp. Придушивши повстання царський уряд відібрав маєтки в польських поміщиків і шляхти та передав російським генералам. На час польського повстання Раховські, крім Миток, володіли ще Киянівкою, Мартинівкою, Мурованими Курилівцями. Після повстання всі їхні села одержав царський адмірал, генерал - ад’ютант Чихачов М.М.(1830 - 1917). Сам він жив у Санкт-Петербурзі, а в селі його представником був управитель Станіслав Шинявський. Микола Матвійович займав помітне місце в історії с. Митки. В свій час він був досить відомою людиною в Росії. Протягом 1851- 1852 pp. брав участь у експедиції Невельського Г.І., досліджуючи гирло р. Амур, затоку Де Кастрі. В 1853 р . здійснив перехід від Петропавловська до Гавайських островів. В 1854 - 1855 pp. брав участь у бойових діях проти англо-французької ескадри на Далекому Сході. Чихачов був ад’ютантом Великого князя Костянтина Миколайовича. В 1872-1876 pp. – директор російського товариства Пароплавства і торгівлі, 1877-1878 pp. – начальник морської оборони м. Одеси. В 1884-1888 pp. начальник Головного моря. В 1888-1896 pp. керівник морського міністерства, займав посади департаменту промисловості, науки і торгівлі Державної Ради.
В результаті купівлі Митківського маєтку Чихачову дісталися найкращі угіддя села (886 десятин). За короткий час Чихачов так розбагатів, що мав вже кілька ґуралень, в тому числі в Митках і Мартинівці, та кілька цукрозаводів. Вже на 1903р. кількість земель у Чихачова становила 1115 десятин.
У XIX ст. серед народів Російської імперії українці відрізнялись надзвичайно низьким рівнем освіченості, хоча поміщики не приділяли належної уваги розвиткові освіти. Та все-таки поступово неписьменність ліквідовувалась. Найперші церковно-приходські школи з’явились в селах Верхівка, Біличин, Ялтушків, Митки. В Митках школа існувала ще з 1861 року, приміщення якої знаходилось в “суспільному будинку” Пізніше, в 1874 році, в селі побудована дерев’яна Свято - Покровська церква, на кошти скарбниці та прихожан(місце біля пам’ятника загиблим воїнам, де садиба Гриб Володимира).
У 80-90 роках XIX ст. від станції Жмеринка до Могилева-Подільського проклали лінію Південно-Західної залізниці. Колія пройшла околицею і землями села. Значна частина селян працювала на її будівництві. Всі роботи проводились вручну, коли залізницею пішли потяги, то за наказом Чихачова на околиці села було споруджено склад і майданчик для відправки зерна та інших сільгосппродуктів. Від палацу висаджено липи , хат не було (вулиця Липки).
   Складські споруди були зруйновані в період  громадянської війни. Залізнична станція(вокзал) була збудована значно пізніше, у 1900р.
В 1904-1905 роках в селі Митки на пагорбі, в 10-ти нектарному парку, був збудований палац (зараз знаходиться школа). Замок височів на галявині в парку, в якому липами було висаджено ім’я доньки М.Чихачова – Софії. Будинок будував архітектор Леонов в змішаному готичному і романському стилі. Насаджено багато привізних дерев і кущів. Саме для Соні був збудований розкішний палац, щоб своєю красою принаджувати женихів, адже Софія не відрізнялась особливою вродою. Побувавши тут досить короткий час, дівчина повернулась до Петербурга і більше ніколи не з'являлась в селі. Під безпосереднім впливом робітничих страйків, після подій 9 січня 1905 року в селі Митки також відбувся страйк. Він почався під час обробітку цукрових буряків. Першими почали страйкувати жінки, які відмовилися працювати за низьку плату. Тоді управитель вирішив набрати робочу силу з навколишніх сіл. Але страйкуючі розставили пости на всіх дорогах і не пустили чужих на Митківські поля. Страйк тривав цілий тиждень. Працівники вимагали щоб їм платили не менше карбованця в день, замість 25-40 копійок, які вони одержували. Страйк було підготовлено учителем Кубовим Олександром, який після поразки революції, в час реакції виїхав до Сибіру, а в роки громадянської війни був по звірячому знищений білогвардійцями в м. Спаську. Революційну роботу на селі проводили також Кащенко і Бекарський Антоній Кириянович, які приїжджали в Митки, та учитель с. Перепільчинець Присяжнюк.
Для придушення страйку було викликано козачий загін, який прибув з села Романок, де вже розправився з подібними заворушеннями. Найактивніших страйкарів арештували і сікли нагаями. Особливо жорстоко катували братів Костюків – Єремія, Трохима і Григорія та Клебана Саву.
Хоча страйк було придушено, селяни вийшли на роботу, але поміщик все-таки мусив підвищити оплату праці.
В результаті соціально-економічних зрушень в Росії, відбувся процес урбанізації, з'явилась велика кількість робочих місць в місті, тому селяни залишали свої домівки і йшли в міста на заробітки. Якщо в 1901р.в селі проживало 1299 чоловік (700 православних, 599 католиків), то в 1905 році - 1041 людина. Вже в 1908 році кількість населення істотно збільшується. Загальна кількість жителів тепер становить 2089 чоловік, з них 1525 православних, 531 католиків, 33 євреї.
За даними 1908-1909 навчального року в церковно-приходській школі села Митки навчалась 61 дитина ( 44 хлопчики, 17 дівчаток) Всього ж дітей шкільного віку було 209.
Отже починаючи з кінця ХУІІІ століття Поділля знаходилось під владою Російської імперії. Протягом всього XIX, початком XX століття населення Поділля зазнавало утисків з боку поміщиків, які всіляко намагались використати як найбільш дешеву робочу силу. В селі Митки також відбувалися зміни. З початку XIX ст. рід Митків Верещатинських поступово  зникає з історичної арени. На зміну їм приходять інші власники (польські  та  російські  поміщики). 
 
Під час великого визвольного повстання під проводом Богдана Хмельницького м.Бар і навколишні території переходили з рук в руки. В березні 1649р. Данило Нечай разом з полковим Стецьком зупинили польські війська біля сіл Матійків  і Митки.
Влітку 1672р. на Поділля вторглися турецько-татарські війська. До 1699р. Поділля знаходилось під владою Туреччини. За цей період у Барському старостві і досить залюдненому ще з 15ст., населення не лишилось зовсім, не рахуючи групки місцевих татар, які мешкали в Барі з часів королеви Бони.
Селянин з Кошаринець в 1708р. свідчив, що Митки під час турецької війни перевели своїх підданих на Волинь "под Заслав, до Плищина". Вся ж територія Митківщини всього лиш єдиною пустинею, хіба що, де-не-де бідний селянин ховається з родиною в недоступних лісових хащах. Після 1700р. поволі починають стягуватись на давні попелища як Митки, так і Погорські ( були в родинних зв'язках з Митками), але застають тут цілі рої незаконних власників. Митковичі мусять з ними процесуватись, не раз діючи силою. Так відбувається протягом всього 18століття.
На початку 18ст. в Барському старостві відновили свою діяльність уніати. Тоді ж в с. Митки існувала церква дерев'яна, уніатська, по розповідях старожилів вона згоріла в 1778 р. В ХVІІІст., щоб не втрачати свого впливового становища, рід Митків ополячується, але визначної ролі серед польської шляхти Митки більше не відігравали.
Родина Митків, вже значно розріджена, тримається лише на дідництві Миток, тобто давніх Верещатинцях і Кузьминцях. Останніми представниками цього роду були рідні брати: Микола, теребовльський мечник і Юзеф, червоноградський військовий. Микола відомий був як барський конфедерат, страшний рубака і авантюрист. Після його смерті ще довго ходили страшні легенди про нього.
    Отже починаючи з середини XII і до кінця XVIII ст. Митки переходили у власність "з рук в руки". Спочатку ця територія належала Галицько-Волинському князівству, потім нею володіли татари. З XV ст. Село входило до складу Польсько-Литовської держави. Весь цей період власниками Митківщини були українські шляхтичі Митки Верещатинські, які й стали засновниками села . Завдяки їх впливу серед барської шляхти село відігравало не останню роль в Барському старостві.
 
ПЕРЕМОГА    ВЕЛИКОЇ   ЖОВТНЕВОЇ   РЕВОЛЮЦІЇ І ВСТАНОВЛЕННЯ   ВЛАДИ   НА   СЕЛІ
 
Лютнева революція не принесла ніяких змін на селі, лише було створено волосну поліцію, яку очолив Табак Антон.
Влітку 1917 року в селі розмістився Петроградський полк. Це один із полків дивізії, яка рухалась із фронту в Петроград, але перейшла на бік революції. Її висадили на станції Жмеринка і розмістили на території Барського району. Під керівництвом революційних солдатів полку здійснювалась революція на селі. Солдати разом з революційним селянством розгромили поміщицьку садибу. Самого поміщика на селі не було.
В селі створили ревком. Головою його був Мазуренко Марцін, секретарем - Кушнір Семен, а членом - Шевченко Микола, який приймав участь у штурмі Зимового палацу, а на цей час повернувся додому.
На початку 1918 року було порушено Брестський мир і німці напали на нашу територію. Весною село окупували угорці і відновили старі порядки. Командування наказало селянам повернути все, що було розібрано в поміщицькому маєтку. Повернулися в село управителі маєтку Ворніцький та Антосевич. Голову ревкома Мазуренка Марціна та члена Шевченка Миколу дуже катували, підвішували, щоб вони виказали активістів.
Почалось викачування продовольства з села. З Німеччини привезли трактор, щоб прискорити збирання та вивіз зерна.
Героїчна боротьба українського народу та революція в Німеччині змусила німців залишити територію України. Залишили село Митки й угорці. Селяни знову розгромили поміщицьку економію почали розподіл землі. Скориставшись визвольною боротьбою народу, українські буржуазні націоналісти на чолі з Петлюрою захопили владу в свої руки.
В часи директорії були створені загони гайдамаків, які грабували населення і знущалися з нього . Через село на початку 1919 року пройшов Бо гунський полк. Знову була відновлена Радянська влада. Весною 1919 року остаточно розділили поміщицьку землю між селянами. В липні цього ж року панський будинок і вокзал зайняли партизани - бесараби (так їх називали в селі).
        Один із цих партизанів Баша, який залишився в с. Мартинівці, розказував, що після перемоги революції, бесарабці, які були в царській армії, повертались додому. У Мотилеві - Подільському переправитись на другий берег Дністра їм не вдалось. Кордон було закрито. Бессарабію окупувала Румунія. Тоді бесарабці приєднались до партизанського загону, який очолив Чабан. З Могилева - Подільського вони рухались на  північ  по  залізниці. Мали свій бронепоїзд. В Митках в панському будинку та станції стояли близько місяця.
Весною 1920 року село захопили білополяки. Почалися грабежі. Населення чинило опір. Коли в село вступили загони Червоної Армії, білополяки укріпились в селі Киянівка. Зав’язався бій. Від снарядів почалась пожежа, в результаті якої згоріло в Киянівці багато селянських дворів - більше третини села. На станції Митки було зірвано вагон вибухівки.
Успішний наступ Червоної Армії на Західному фронті примусив білополяків втекти. Влітку 1920 року в селі знову створюють ревком, головою якого було обрано Герасимчука В., а секретарем - Бобрика Ї.Д.
Активну участь у громадському житті села приймав Задорожнюк Яків Прокопович. Він очолив земельну комісію на селі, потім волосний ревком, працював першим головою сільської ради. Потім головою сільської ради був Гаврик Михайло. Секретарем з 1920 по 1925 р. був Бобрик Іван Данилович, а з 1925 по 1927 р. він був головою сільської ради.
В 1921 році в селі Митки було засновано радгосп, підпорядкований Барському цукрозаводу. Існував він до 1936 року. Радгосп зайняв усі поміщицькі господарства, будівлі і значну частину землі.
Церковні і решта поміщицьких земель були роздані селянам з розрахунку 0,7 га на душу. Становище селян поліпшувалось. Радгосп став центром, де зародилась партійна, комсомольська і профспілкова організації.
У 1923 році була заснована кооперація на кошти пайовиків.
Велику роль у політичному та громадському житті села відіграв Маніта Петро Степанович, що був першим комуністом на селі, належав до партійної організації при Барському цукрозаводі. Він працював у радгоспі і проводив велику роботу по створенню комсомольської і партійної організації на селі.
В 1924 році за пропозицією Маніти П.С. в Митках була створена ініціативна група по заснуванню комсомолу, в яку ввійшла найпередовіша молодь села:
 Задорожнюк Василь Якович
 Євстигнєєв Олександр Васильович
 Євстигнєєв Іван Васильович
 Кучер Семен Ульянович
 Луцик Григорій Іванович
 Дукарський Віктор Францович
 Борисович Григорій Тимофійович
 Доброхотов Микола Олексійович
У травні 1925 року всі члени цієї групи були прийняті в комсомол. Першим секретарем комсомольської організації було обрано Задорожнюка Дениса Яковича.
В честь заснування комсомольської організації члени спілки посадили перед тодішнім будинком школи (нині медпункт) скверик беріз у формі трикутника (де зараз пам’ятник загиблим воїнам). Досі уціліли три берези.
Велику роботу провели комсомольці по організації художньої самодіяльності, ліквідації неписьменності, організації профспілкової роботи.
У 1926 році під керівництвом Маніти П. С. було створено першу партійну організацію, яку він же очолив.
У 1927 році уже комуністом з рядів Червоної Армії повернувся Задорожнюк Денис Якович. Його зразу ж обирають парторгом. Парторганізація тоді була кущова. Вона об’єднувала членів партії сіл Матвійкова, Киянівки, Мартинівки, Кузьминець і Миток. А в 1933 році Було створено першу самостійну колгоспну партійну організацію в селі Митках, секретарем якої був Задорожнюк Денис Якович.
Першим фельдшером у Митках був Монастирський, що працював при радгоспі.
 
КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ
В 1928 році в Митках було засноване ТСОЗ , очолював його Кривчак М. Першими об’єднались в ТСОЗ:
Задорожнюк Яків
Задорожнюк Михайло
Гринджалевський
Карпов Кароль
Іванов Іван
Бойко Іван
Коновалюк Петро, та інші, всього 21 господарство.
Виділили землю для користування (до 100 га) на урочищі за залізничним мостом, зліва від шляху на Копайгород. Одержали кредит в Матійківському кредитному товаристві.
Мали молотарку, плуги, борони, віялку, соломорізку. Землю обробляли спільно, прибутки ділили на кожного члена сім’ї.
На початку 1929 року було організовано бурякове товариство, яке стало основою села. У 1929 році в селі проведено земельний устрій, засновано перші дитячі ясла. Завідуючою і організатором дитячих ясел була Пантелеева Ольга Миколаївна. Вона у 1930 році організувала першу жіночу раду. Пантелеева О. М. та учителька Криловська Наталія Петрівна були першими організаторами художньої самодіяльності на селі.
Суцільна колективізація на селі була проведена в кінці 1929 року. Першим головою колгоспу був Задорожнюк Яків Прокопович.
Землі, будинки, худобу, сільськогосподарський реманент у кращих господарів - хліборобів було відібрано, а самих їх з сім’ями виселено за межі України. У Митках було розкуркулені 8 сімей.
    Вступаючий в колгосп подавав заяву, віддавав землю, насіння, тягло , реманент. Пізніше стали усуспільнювати корови,свині. В березні 1930 року в зв’язку з перекрученням в колективізації, в селі відбувся масовий вихід з колгоспу. Але переконавшись у вигідності колективного господарства, селяни на осінь 1930 року знову, майже стопроцентово, були в артілі.
В 1931 році головою колгоспу обрали 25 – тисячника, робітника з Донбасу, Зінцова. В 1934 році для обробітку землі в село прислали два трактори “Фордзони”. Першими трактористами були Кримський Петро, Коновалюк Дмитро і Гавриш Арсень. Перші жінки – трактористи були Юкало Настасія Яківна, жінки – комбайнери – Юкало Домка Федорівна, Бойко Анастасія Антонівна, жінка – шофер – Трохимчук Катерина Яківна.
РЕПРЕСІЇ
 
В 1934 - 1938 роках особливо зміцнів колгосп, коли його очолював Кеслер Абрам. Зміцненню матеріальної бази колгоспу, піднесенню агротехніки сприяла організація в селі Митки сортоучастку, що займався вирощенням районованих і технічних культур.
Велику роль по підготовці кадрів зіграла райколгоспшкола , яка існувала в селі з 1934 по 1936 p.p. Знаходилась вона в приміщенні теперішньої школи.
    Не обминули села і репресії в 1936 - 1938 p.p., жертвами яких стало 38 чоловік, які невинно загинули і гірко постраждали їхні сім’ї.
КУЛЬТУРНІ ЗМІНИ НА СЕЛІ
 
В селі відбулися великі культурні зміни, з’явилась бібліотека, демонструються кінофільми (спочатку німі, не озвучені).
В 1930 році в селі заснували артіль художньої вишивки, приміщення якої знаходилось на території садиби Герасимчук Галини А. Продукція Митківських вишивальниць надходить у різні місця СРСР та зарубіжні країни. Кращі вишивки експонувались на Всесвітній виставці 1969 року у Монреалі.
 
ШКОЛА
 
Провідне місце у розвитку культури і освіти зайняла школа. Школа в селі Митки була заснована після реформи 1861 року. Це була церковно - приходська школа (будинок якої не зберігся). Це була звичайна старенька хата, школа - хата. Навчання проводив дяк. В хаті стояло три лави, на яких вміщалось 10-15 учнів.
В 1901 р. було побудовано новий будинок для школи (колишній медпункт). З того часу почали призначати вчителів.
А з 1940 року по наш час школа почала працювати в новому добротному приміщенні. Це пам’ятник архітектури, маєток адмірала Чихачова, який знаходиться у парку площею 10,5 га. Будівництво маєтку завершено у 1905 році. Маєток будувався по індивідуальному проекту архітектора Леонова. Будівля має 2,5 поверхи.
Нині в приміщенні знаходиться загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів.
 
ВЕЛИКА ВІТЗИЗНЯНА ВІЙНА 1941-1945 pp.
17 липня 1941 року с. Митки було окуповане спочатку німцями, а потім румунами.
Німецькі фашисти руйнували і спустошували село, знущалися над населенням. Зазнав великих збитків колгосп. За час окупації знищенні тваринницькі ферми, сільськогосподарський реманент, забур’янені поля. Значно знизилась урожайність. Було знищено майно школи, багаті кабінети, різне унаочнення, парти- все служило паливом для загарбників
Зазнало поневірянь населення. В селі знаходилась румунська жандармерія, де катували тих, хто боровся за свободу.
Окупанти переслідували навіть за спів радянських пісень. Так за виконання пісні про Москву були покарані і віддані до суду Охоцька Надія і Клебан Ганна. Вони були ув’язнені в Тираспольській тюрмі, звідки їх визволила Радянська Армія.
У 1943 році на території сіл Миток, Мартинівки, Матійкова і Верхівки сформувалась підпільна організація, в роботі якої приймали участь жителі Миток - Охоцький Петро, Охоцький Дмитро та воїни Радянської Армії, що потрапили в полон до німців, втекли з нього і жили в с.Митки.
Керівником організації був Кривда Павло. Члени цієї організації в кінці 1943 року обстріляли жандармерію, та пустили під укіс поїзд біля с.Киянівки. Члени організації розповсюджували листівки, збирали зброю. Організація не встигла багато зробити, як на її слід натрапили жандарми. Почалися арешти. До рук жандармів потрапив Ткачук Микола. За знайдену зброю окупанти жорстоко катували його і ув’язнили в Тирасполі. Радянська Армія визволила його з тюрми, а пізніше він загинув на фронті.
Охоцький Петро після довгого переховування знайшов партизанський загін, в якому діяв до часу визволення всієї радянської території. Охоцький Дмитро ще в 1943 р. перебрався через лінію фронту і воював у лавах Радянської Армії. Приймали участь у підпільній роботі учителі Митківської середньої школи. Так за участь у підпільній роботі до рук фашистів потрапила Сідлецька Тамара Павлівна, яку після довгих і страшних катувань у Жмеринській тюрмі розстріляли.
В кінці 1943 року великий партизанський загін був у Матійківському лісі. Партизани звільнили від окупаційних властей село Матійків. На знищення партизанського загону були послані великі військові сили румун. Бій відбувся в лісі між Митками і Матійковим. Румуни були розбиті. Значна частина загинула, а решта – повтікати.
Мужньо боролись жителі с. Миток на фронтах Великої Вітчизняної війни. Мужність і героїзм проявили Карпов І.М. Бойчук А.С.Багато нагороджені орденами та медалями.
24 березня 1944 року с.Митки було визволене Радянською Армією.
БІБЛІОТЕКА
 
Історія бібліотеки тісно пов’язана з історією нашої держави. Вона пройшла багато віх становлення. Але велика сила друкованого слова, потреба знань , духовності сприяли тому, що бібліотека в усі часи виконувала роль просвітницьких, дозвіллєвих установ, допомагали розвиткові науки, освіти, культури, виробництва.
Митківська бібліотека свою роботу розпочала 10 серпня 19 ?8 року. Очолила її молодий спеціаліст, випускниця Тульчинського училища культури, Волошук Марія Пилипівна. Приміщення бібліотеки знаходилось в будинку Зарицкого Павла, на той час розкуркуленого селянина. Книжковий фонд складався із 100 примірників.
Поступово розбудовувалась, міцніла держава, зростала культура. В даний час бібліотечний фонд складає 13500 примірників.
Волощук Марія Пилипівна за свої тридцятип’ятиліття бібліотечного  будівництва своєю невтомною працею несла знання, культуру в маси, сприяла розвитку духовності, науки, освіти, культури, виробництва, а відтак, свого краю в цілому.
За свою невтомну працю Волощук М.П. неодноразово нагороджували грамотами, похвальними листами.
Справу матері продовжує дочка – Боршош А.С.
На базі Митківської бібліотеки проводяться районні семінари.
 
ПАМ’ЯТКИ  ІСТОРІЇ  ТА  КУЛЬТУРИ
У 1966 році в селі Митки відкрито ПАМ’ЯТНИК ВОЇНАМ - ОДНОСЕЛЬЧАНАМ, які загинули у роки Великої Вітчизняної війни.
Пам’ятник встановили на зібрані кошти односельчан. Організатором була вчителька середньої школи Врублевська Ніна Олександрівна.
У 1978 році було зроблено реконструкцію пам’ятника. Це статуя висотою 3,5 м, постамент 1,4 метра у вигляді сумуючої матері і солдата. Реконструкцію проводили Вінницькі художні майстри. Це залізо — бетонна плита (полірований граніт “лабрадор”).
На плитах викарбовано прізвища та ініціали 144 воїнів-односельчан, які не повернулись з фронтів Великої Вітчизняної війни.
 
ВШАНУВАННЯ     ПАМ’ЯТІ   ВОЇНІВ -АФГАНЦІВ
 
Через Афганську війну пройшли сотні тисяч радянських воїнів. Тут переплелися героїзм і страждання. І хоч давно виведені радянські війська з Афганістану, та пережита трагедія тих років, і сьогодні болить в серцях багатьох українських сімей.
Через страхітливі жорна Афганської війни пройшло більше 3 тисяч уродженців Вінниччини.
Не обминуло це горе і сім’ю жителів села Митки Герасимчук Івана і Катерини. їх син, майор В.І. Герасимчук, загинув , виконуючи інтернаціональний обов’язок в Афганістані.
Тіло воїна - афганця захоронено в селі Митках на православному кладовищі. ,де поставлена надгробна плита з фотографією, виготовлена з шліфованого граніту із зазначенням дати народження і смерті. ГЕРАСИМЧУК ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ (12.11. 1948 - 06.08.1982 P.P.)
За мужність та героїзм Герасимчук В.І. нагороджений ОРДЕНОМ ЧЕРВОНОГО ПРАПОРУ (посмертно).
 
Сучасний    стан

У середині 70-х років перебуваючи в Митках чехи збудували тут комплекс будівель, де з 1990 року розташований оздоровчий табір.
В 1991 році відбулось роз'єднання колгоспів сіл Митки і Киянівки, утворили нові КСП.
В 1994 році в Митках відбулось роздержавлення земель, на базі колишнього колгоспу був утворений виробничий кооператив. Згодом, в 2002 році з кооперативу вийшли вісім чоловік і почали самостійно обробляти землю.
З   1998 року продовжена газифікація села, яка на даний час завершена.
В 2013  році  розпочато будівництво  водогону  по  селі.
В  період 1986-1990 років побудовано сучасний будинок культури, в якому знаходиться також бібліотека.
Починаючи ще з кінця 1970-х років і до наших днів чисельність населення села Митки різко зменшується.
Сільською  радою ведеться щорічний облік стану сучасного села.
В період незалежності, не зумівши пристосуватись до нових, незнайомих їм ринкових відносин, село почало занепадати. В останні роки помічається скоріше регрес, чим прогрес (все майно колишнього колгоспу розграбовують, продають, знищують). І потрібно докласти значних зусиль, щоб навести лад в селі Митки. Але, мабуть нього доведеться чекати ще довго...
Жовтень
2017р.
19
ЧЕТВЕР
Ваше Ім'я:
Ваш e-mail:
Повідомлення