Статистика відвідувань
Зараз на сайті
48
Сьогодні
327
Вчора
370
За цей тиждень
327
За минулий тиждень
1838
За цей місяць
3684
За минулий місяць
6324
За весь час
253416
Ваша IP адреса:
54.90.92.204
Переглянуто сторінок:
0
Остання активність:
2017-12-18 20:23:56
Карта Барського району
с.Мальчівці
Територія села знаходиться в східній частині Барського району на віддалі 12 км від районного центру м. Бар. Найближча залізнична станція – Митки,за 2 км. Площа населеного пункту – 268,4 га.
Населення – 494 чоловік.
Кількість дворів – 275.        
День села – 10 листопада( на Парасковея)
Село засноване у ХVII  ст..
До складу Мальчовецької сільської ради входить село Степанки.
    Розташоване за 7 км від села Мальчовець, за 18 км від районного центру, за 1.5 км від залізничної станції Степанки. Знаходиться в північно – східній частині Мальчовецької сільської ради. Територія села характеризується вузько хвилястим типом рельєфу.
Площа населеного пункту – 222,9 га.
Населення с. Степанки – 317 чол.
Кількість дворів – 258.
День села – 21 вересня.
Нині в селі діють ФАП, клуб,бібліотека. Учнів школи підвозять до Мальчовецької ЗОШ І- ІІ ст.. Село Степанки засноване у ХVII ст.. Влітку 1905 р відбувся страйк  сільськогосподарських  робітників. В радянські роки село мало назву Першотравневе.
Історія Поділля, в тому числі історія території, на якій розташоване с. Мальчівці, починається з появою первісних людей. Адже про це свідчать знаряддя праці, які знайдено у цій місцевості. Як відомо, першим і найпоширенішим матеріалом для виготовлення знарядь праці був камінь. Ручні рубила використовувалися для обробки дерева, викопування їстівного коріння, полювання на дрібних тварин. Про довготривале перебування первісних людей свідчить те, що знайдено кам’яну сокиру, всередині якої був просвердлений отвір. Але слід зазначити, що , шукаючи їжу, люди часто переходили з місця на місце. І ця територія, на якій розташоване наше село, пустувала.  І тільки з початком заселення території нашого краю слов’янськими племенами, територія нашого села почала освоюватися.
       На території нашого села проживали слов’янські племена, які називалися уличі. З утворенням Київського князівства ця територія під час князювання Ігоря ввійшла до його  складу. З 1199 року ця територія входить до складу Галицько – Волинського князівства. Пізніше ця територія піддавалася нападам монголо – татар. Потім переходила під владу литовських князів, а ще пізніше під владу Речі посполитої.
        Наше село розташоване на невеличкому пагорбі, який нахилений на
північний схід. Омивається знизу річкою Грабаркою, впадає в річку Мурафу, яка ділить село на дві частини.
        Село знаходиться в 12 кілометрах на південний схід від Бара. Кліматичні умови цілком придатні для заняття землеробством. Грунти, в основному чорноземи. Час утворення села невідомо: серед населення збереглась легенда, згідно якої із західної сторони Мальчовець за річкою Мурафою існувало містечко Мальчин, яке було знищене під час татарських і турецьких набігів. Мальчівці входило до складу Барського староства. Жорстоко постраждало Барське староство в 1567 р. від нападу татар, в тому числі і село Мальчівці.
      Тодішнє населення села виконували такі повинності, як військова служба, обробка землі. В 1556 році населення було звільнене від виконання різних повинностей, крім військової служби.
      Згідно даних з монографії Михайла Грушевського  «Барське староство» ми можемо констатувати факт. Згадується в I половині XVI ст. прізвище Мальчовських . 1542 року згадується цю землю, що належала Ілляшу Мальчицькому. В 1550 році підстарості Барському Мальчівці були передані у володіння  Гослідському.  Село складалось із двох поселень: власне Мальчівці і Слобідки Мальчовецької, яка була розташована на північний захід від села. Незабаром Слобідка Мальчовецька була знесена за розпорядженням Вітославського. Населення, яке там проживало переведено в Мальчівці. А територія, на якій була розташована Слобідка Мальчовецька, була перетворена на поле. Це урочище і сьогодні називається «Слобідкою». Взагалі с.Мальчівці багате на такі назви. Усі жителі села знають, де знаходиться частина села, яка називається «Бобилівка».Цей куточок ніби відокремлений від села. В минулі часи люди були дуже бідними, яких називали «бобилями».Цих жителів відправляли на той куточок, від чого і походить назва «Бобилівка».  Також є поле, яке називається «Дехтярня». Ця назва походить від того, що колись на цьому місці вирили дьоготь. Усі знають, де знаходиться Горошківський ліс. Чому ж цей ліс так називають?Це пов’язано з прізвищем людини Горошко. Він очолював загін в боротьбі проти польської шляхти. В одному із боїв він загинув. І його поховали у цьому лісі. Слід місця поховання загубився. А на честь  цієї мужньої людини цей ліс назвали Горошківським.
         В II половині XIX ст. православного населення нараховувалось 1190 чоловік, католиків більше 300 чоловік. Населення займалося головним чином землеробством. В 1891 р. в селі  Мальчівці була побудована церква, яка була названа на честь Святої великомучениці Парасковії.
       Православні християни відрізнялися  благо чинністю та наполегливістю до церкви. Під час проведення ремонтних робіт церкви багато давали коштів поміщики Григорій та Микола Навроцькі. Із священників був відомим Микита Палевський. В 1870 році була відкрита церковно – приходська школа. На місці, де сьогодні  розташована молочно – тваринницька ферма, проживав пан. Про події, які відбувалися на початку XX ст. в житті нашого села, відомих фактів немає. Тільки відомо, що з 30- х років XX ст.  є вже знову факти історії села. В 1977р церкву було зруйновано, а нову побудовано у 1995 році. Для римо –  католиків в 1996 році відкрито каплицю Святої Трійці.
     Насамперед хочеться відзначити одну із найтрагічніших сторінок в історії не тільки жителів нашого села, а й усього українського народу – це голодомор 1932 –  1933 рр. Якраз події голодомору були пов’язані з утворенням колгоспу в нашому селі. За свідченням жительки нашого села Блащук Аделі стало відомо, що колгосп утворили в 1932 році. Як і в кожному селі, у нашому люди поділилися на бідних і так званих «куркулів», як їх прозвали тогочасні радянські керівники. Адже «куркулями» називали дійсно господарів землі, які мали коней, плуги, борони, велику рогату худобу, вівці і до того всього ці люди вміли і бажали працювати на землі. Безумовно, вони мали наслідки своєї праці, за рахунок чого вони і жили. А що ж сталося в далекому 1932 році. В усіх у кого був реманент для обробки землі, коні, худоба, все насильницьким шляхом забиралося. В селі на той час були поширені стодоли. Це були великі будівлі, в яких утримувалося все господарство сімї. А коли почали створювати колгоспи, то потрібно було збудувати приміщення для утримання коней, великої рогатої худоби, зберігання реманенту, зерна, то почали у цих людей руйнувати  стодоли,  забирати будівельний матеріал і там за рахунок чужої праці створювався колгосп. Люди з великою тривогою зустріли створення колгоспу, але проти тодішньої системи керівництва важко було піти супроти. І ось настав час, який ми не повинні забувати. Голод, який був штучно зроблений, який багато забрав, ні в чому невинних жителів.
        За свідченням тієї ж жительки представники влади ходили в усі будинки і збирали все, що знаходили із продуктів харчування. Навколо села стояли спеціальні пости, з яких слідкували, щоб жителі села не йшли в інші села для того, щоб обміняти на продукти харчування. Ніхто не звертав уваги навіть на наявність малолітніх дітей, які були у сім’ях. Люди харчувалися , хто чим міг: гнилою картоплею, з настанням тепла різними бур’янами, грибами, що
викликали гострі хвороби. Давали дітям пити відвар із маковиння, щоб не плакали. І що найгірше те, що траплялися випадки людоїдства. Коли батьки, доведені до відчаю, жертвували однією дитиною для того, щоб вигодувати інших.
   Із спогадів про голодомор 1932 –1933 рр. жительки с. Мальчовець Грабовляк Тетяни Федорівни 1921 року народження : «Важке було життя. Сім’я складалася  із семи чоловік. Батько працював на залізничній колії у с. Митки. Весна і літо 1932 року були холодні, дощові. Досить такий складний час, а тут ще почали ходити по хатах і забирали всі припаси, які люди мали. Був випадок, коли одна сім’я сховала зерно в стіні свого будинку і те знайшли. Батько приносив супу з  с. Митки, там йому давали такий пайок. Всі діти  в сімї вижили, тільки батько помер у 1933 р. Для того, щоб вижити їли бур’яни, мололи на жорнах бурякове насіння. А мололи на жорнах так, щоб ніхто не знав. Тому що в кого знаходили жорна, їх  розбивали. Дуже багато людей вмирало. Спеціальна команда, яка збирала померлих, не встигала справлятися з своїми обов’язками. Ходили в с. Токарівку за скойками. Навесні 1933 р. збирали мерзлу картоплю. Були випадки, коли їли дітей. Якщо в сімї було багато дітей, то найслабшу дитину різали, варили м’ясо і годували решту дітей. А одна сім’я мала двох дітей, щоб вижити батько і мати вирішили зарізати своїх дітей. Дуже важко працювала мати в полі. Давали 100 грам зерна на один трудовий день, звичайно цього дуже мало, для того щоб прожити. Траплялися випадки, коли жінки ховали колоски, хто куди міг. Дуже важкі покарання чекали тих, у кого їх знаходили. Одну жінку за п’ять знайдених колосків засудили на вісім років. Хто з людей мав корову,або пів корови тим було легше вижити, в кого не було – вимирали цілими сім’ями.
       Звичайно, це жах, коли в роки будівництва фабрик і заводів, літаків на Україні відбувалися такі страшні події.
        Не менш важким періодом , як і в історії України, так і в історії села був період репресій. Згідно розповіді жительки с. Мальчовець Кухар Марії співробітники НКВС були одягнені в чорний одяг, вночі забирали людей, які уже ніколи не поверталися в рідні домівки. Були  репресовані такі жителі села: Ваврушко Микола, Собко Петро, Бондар Петро, Войчишин Янко, Чипирко Стах, Зброжок Панелька, Ваврушко Стах, Ваврушко Королько, Якубчик Микола, Якубчик Павліна, Ступко Варвара, Ступко Ладь, Мазур Григорій Войткович.
       Важким випробуванням лягли на плечі українського народу, тай жителів села Мальчовець, роки Великої Вітчизняної війни. Із всієї кількості жителів села, які пішли  на фронт не повернулося 132.
       Безперечно, вони здійснили великий подвиг. А хто повернувся в рідне село, на них випала важка ноша – відбудова села.
       Хочеться розповісти про уродженця с. Мальчівці Грабовляка Григорія   
Петровича. Повний кавалер Ордена Слави. Влітку 1944 року йшла ліквідація фашистського угрупування в районі міста Броди Львівської області. Фашисти контратакували. Вісім атак відбили радянські воїни. Особливий героїзм проявив сержант Г. П Грабовляк. Ведучи прицільно вогонь із автомата, він прикрив бійців, які виходили пораненими з оточення, попавши перед цим під вогонь фашистів. Нехтуючи безпекою, Григорій Грабовляк дав змогу нашим воїнам попасти до своїх укріплень, прицільним вогнем знищувати ворожих стрільців. Під селом Топорів Григорій Петрович був поранений. Попав у госпіталь. За мужні дії під бродами його було представлено до нагородження орденом Слави третього ступеня. Після одужання сержанта Грабовляка було направлено на Перший Білоруський фронт в 116- 1 окремий саперний батальйон 41- ї стрілецької дивізії.
          За штурм Одеських укріплень одержав орден Червоної Зірки, а за мужність при підриванні довготривалих оборонних точок в районі річки Одер його було представлено до нагородження орденом Слави третього ступеня. І під час штурму Берліна за проявлену мужність його було представлено до нагороди ордена Слави другого ступеня, якого одержав він 13 травня 1945 року . Після війни в 1947 р. його нагородили орденом Слави третього ступеня за бої під Бродами. І у післявоєнний період багато приніс користі Григорій Петрович Грабовляк – скромна, працьовита людина.
          В роки війни в нашому селі, в основному, перебували румуни. Фашисти тільки приїздили в село для того, щоб поповнити свої запаси продуктами харчування. Великих боїв на території села не було, але тієї радісної миті – визволення села чекали всі жителі.
          Після війни відроджувався колгосп ім. Кірова, до складу якого входило два села Мальчівці і Степанки.  1959 році на посаду голови колгоспу обрано  Кеслера Абрама Семеновича. Він був хорошим керівником і організатором. За його керівництва в 1963 році в село підведена електроенергія. В 1965 році до села Мальчовець прокладено шосейну дорогу, а потім з с. Мальчівці до с. Степанки.
         В 1971 р. в с.Мальчівці будувалась нова школа. В 1969- 1970рр. побудовано Будинок культури, куди була перенесена і бібліотека. В 1974 році побудували пам’ятник загиблим воїнам у ВВв  1941-1945рр.
         З 1973 по 1978 рр. обрано головою колгоспу ім. Кірова Кухарчука Василя Антоновича.
       З 1979р. головою колгоспу ім. Кірова обрано Платковського Василя Івановича, який проявив себе умілим керівником і організатором. За час його керівництва було побудовано молочно –  тваринницький  комплекс, який славився високими надоями молока, відгодівлею молодняка на м'ясо. В 1983р. побудовано дитячий садок  «Калинка», який приймає гостинно дітей і сьогодні, в 1991 р. – контора, в  1995 р. – православна церква Різдва Іоанна Предтечі, в 1996р. відкрито римо – католицький костьол.                 
      Платковського Василя Івановича, за невтомну працю, нагороджено медаллю «Заслужений працівник сільського господарства» а також був неодноразово нагороджений орденами.
    З 2002 р. династію хлібороба продовжив син Платковський Віктор Васильович, який сумлінно працював у сільському господарстві.
       В 2008 р. за заслуги  його визнано « Людиною року Вінниччини» в номінації  «молодий керівник».
    В 2009 р. на 42 році життя, мудрого і шанованого керівника, прекрасну людину, яка зробила великий внесок у розвиток сільського господарства, дбав  про добробут людей та села, важка хвороба забрала з життя . 
   В даний час в селі землі орендує  господарство ТОВ Династія.                                          
     Мальчівці –  гарне, мальовниче село , в якому є ліс, долина, річка,ставки, де можна порибалити. Гарні краєвиди, якими  може милуватися кожна приїжджа людина. Налагоджено і в селі культурний відпочинок. Працює будинок культури, бібліотека. При Будинку культури діє фольклорний колектив жінок, який за співучість в 2003 р. отримав « Звання народного».
    Своєю майстерністю відзначаються сільські умільці по вишивці: Романішина Людмила, Бондар Галина, Грабовяк Ніна, Гуменюк Любов,  Граболуз Тетяна, Балабак Марія. Їхні вишивки красуються на районних виставках, на святі Незалежності України, приходу села.
       В с. Мальчівцях діє ЗОШ  І- ІІ ступенів. В школі класи просторі, затишні, світлі, є музей, де зібрано старовинні речі наших пращурів. З 1986 року школу очолює Грибенко Тетяна Василівна. Приміщення газифіковано, зроблено якісний ремонт, діє спортзал. Багато уродженців нашого села  які навчалися в школі стали: лікарями, військовими, агрономами , зоотехніками , інженерами , вчителями , займають керівні посади .
      Село Мальчівці є адміністративно –  територіальним центром Мальчовецької сільської ради. Довгий час головою був Вовкотруб Володмир Іванович з 1959 р. по 1975р.  Свій внесок у розвиток села також зробили голови сільської ради
       Бурченко Василь Степанович.
       Грибенко Петро Іванович.
       Щасливий Михайло Михайлович.
В 1999р. на посаді сільського голови працює Мамедов Джабір Мамедович, який уміло керує територіальною громадою. Під його керівництвом газифіковано села Мальчівці, Степанки. Дбає про розквіт села: зробив добудову під новий ФАП до Будинку культури,  перенесено пошту в Будинок культури, зробив ремонт дитячого садка, Будинку культури. Прихожани костьолу завдячують сільському голові за допомогу в обладнанні.  Надає посильну допомогу школі та жителям села. Ось така багата історія мого рідного села.

Людмила Кривенька,
зав.бібліотекою с.Мальчівці
Грудень
2017р.
18
ПОНЕДІЛОК
Ваше Ім'я:
Ваш e-mail:
Повідомлення