Статистика відвідувань
Зараз на сайті
26
Сьогодні
243
Вчора
152
За цей тиждень
243
За минулий тиждень
1238
За цей місяць
5289
За минулий місяць
10086
За весь час
242109
Ваша IP адреса:
54.224.50.28
Переглянуто сторінок:
0
Остання активність:
2017-10-23 20:02:15
Карта Барського району
с.Комарівці
     Село Комарівці розташоване на Подільському плато в північно-західній частині Барського району Вінницької області.
     Територія сільської ради межує з Деражнянським  районом Хмельницької області.
      На території Комаровецької сільської ради проживає 987 чоловік, площа  земель територіальної громади – 392.1 га.
На території Комаровецької сільської є загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів,  дві бібліотеки, дитячий садок, центр дозвілля, ФАП, відділення зв’язку.  Працює ТОВ «Комарівці».
      Грунти на території сільської ради є темно-сірими лісовими та чорноземи.
 
Історична довідка
                                                                                                                                                                                                                                                   
      Наше село є ровесником районного центру. Найчастіше Комарівці згадуються в монографії М.Грушевського «Барське староство. Історичні нариси ХV –ХVІІІ століть» дослідив, що місто Рів, до якого були приписані довколишні села, в тому числі і Комарівці, згадується в документах 1401 року. На той час Рів уже був фортецею.
Грушевський вважав, що місто Рів і села навколо нього існували вже в ІV столітті.
      У всіх документах ХV і навіть початку ХVІІІ ст.. наше село згадується як Коморівці, а не Комарівці. Очевидно, що назва походила від слова «комора», а це свідчить, що що наше село було заможне. Припускаємо, що зміна назви сталася через неуважність писаря.
         Володів селом тоді Альберт  Ровський. 1443 року село перейшло у володіння Стогнева Рея із Шумська. 1452 року на Рівщину напали татари. Вони спустошили Рів і навколишні  села. Після цього нападу в Комарівцях залишилося чотири двори.
         1456 року польський король Казимір дозволив викупити м.Рів з навколишніми селами  руському воєводі Андрію Одровонжу.
         У другій половині XV століття посилюється процес закріпачення селян, виникають фільварочні  господарства. Селяни сплачували  податки натурою і грішми,  відробляли по два дні  панщини, ремонтували  дороги і замкові споруди.
       В інветарній книзі  Барського староства сказано , що селяни  Комаровець сплачували натуральний податок медом та хутром.
         Початок XVI століття був невдалим для староства. Посилилися напади татар, які чинили  досить відчутні спустошення. Вони забирали худобу, збіжжя, брали людей у полон.
       1532 року староста Рову Одровонж випросив у польського короля пільгову грамоту для жителів міста і належних до нього сіл, за якою, через страшні спустошення, їх звільняли від податків на сім років.
     1537 року м. Рів і навколишні села, в тому числі і с. Комарівці, купила польська королева  Бона Сфорца. Місто Рів вона переіменувала на Бар, на згадку про італійське  місто Барі , в якому вона  народилася.
       Бона Сфорца подарувала село Комарівці першому війту міста Бар Яну Цервусу і його сину Симону у пожиттєве  володіння. Після смерті Цервусів Комарівці викупив Барський староста Герборт за 300 золотих.
      Селяни в той час вже виконували 3 дні панщини, сплачували 12 гривень податків, вносили натуральний податок медом, воском, вівсом, сплачували поволовщину, ремонтували замок, мости, греблі.
      Під час визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького в Комарівцях були козаки під командуванням Максима Кривоноса, Данила Нечая. Поблизу села відбувалися жорстокі бої , про що свідчить козацька братська могила.
         У XVIII столітті село часто міняло своїх господарів. Найчастіше це були
польські шляхтичі, що дуже жорстоко експлуатували  селян - кріпаків. З року в рік кількість земель у володінні селян зменшувалась, а експлуатація кріпаків збільшувалася.
          У 1805 році селяни Комаровець відробляли 125-130 днів панщини, а в 1824 році панщина досягла 187 днів на рік.
          Крім панщини , кріпаки виконували додаткові повинності і- податки натурою і грішми . Кожна селянська сім’я платила вісім золотих, давала панський двір кури, яйця.
          У відповідь на кріпосницький гніт зростав селянський рух. Особливо гострого характеру він набрав на початку XIX століття.
          Очолив боротьбу кріпак Устим Кармалюк. Його повстанські загони діяли у в околицях Бару. В грудні 1829 року вони напали на економію села Комаровець, звідки походив один із подвижників Кармалюка – Йосип Серветнік (він же Покотило).
          Село Комарівці найчастіше згадується в документах, пов’язаних з діяльністю Кармалюка. Декілька разів нападав народний месник на поміщиків і шляхтичів цього села.
         Навесні 1822 року загони Кармелюка з’явилися у комаровецькому лісі. Поява народного месника викликала паніку серед кріпосників. Спішно було викликано військові підрозділи, шляхта створила кінний загін. Їм вдалося напасти на слід Кармелюка в комаровецькому лісі. Особливо напирав комаровецький поміщик Ф. Станіславський з озброєними слугами. Пораненого Кармелюка  вдалося захопити в полон. Під посиленою вартою на підводі його привезли в Комарівці, а на другий день в кайданах у супроводі озброєного загону відправили в Літин.
          1826 року почався переполох серед кріпосників – знову з’явився Кармелюк. Ось що писав польський губернатор Грохольський у своєму наказі:  «… в околицях Бара до того посилилася шайка розбійників, що майже щодня роблять напади і грабіжництва не лише на корчми, але й на населення. Вночі зазначені грабіжники побили посесора з села Комаровець, який хоч і вимагав від тамтешніх селян допомоги для затримання, але йому в цьому відмовили, бо, мабуть, беруть участь разом із злодіями, дають їм у себе притулок».
      Наприкінці листопада 1833 року кармелюкові  загони знову вчинили напад на поміщика з Комаровець П. Остовського. Селяни відмовилися захищати пана. Кармелюкові допомагали дрібні шляхтичі і небагаті поміщики. Іван Солоніцький з Комаровець не виконав розпорядження поміщика, не зібрав селян для переслідування загону Кармелюка. Пізніше Солоніцького було заарештовано за допомогу бунтівникам. У листопаді 1833 року Кармелюк напав на маєток комаровецького поміщика Фелікса Станіславського. Народні месники забрали гроші, цінності, підпалили будівлі. Все забране вони роздали кріпакам.
     Після селянської реформи 1861 року більшість землі належала поміщикам, яких в Комарівцях було четверо. У володінні поміщиків залишилися ліси, сіножаті, пасовища,  водопої. Більшість селян були малоземельними, але вже виділялися більш багаті селяни, які мали багато землі, худоби і навіть використовували найману працю. Вони виходили з общини і засновували хутори. Місцини   поблизу села,  які їм належали,   носять назви за іменами  своїх власників:  Вікторка – Віктор Мальований, Холявин Яр  - Антін Холява, Бондарів ліс – Савка Бондар. 
    У липні 1914 року почалася війна. У Комарівцях  про цю новину дізналися  на третій день. Вона викликала тривогу і паніку в людей. Почалася мобілізація чоловіків до армії. Одночасно держава наклала на селян поставки для фронту. З кожного двору зобов’язували здати по 5 – 6 пудів пшениці і вівса. З деяких дворів забрали навіть коней. Селян з трьома возами на залізному ходу  мобілізували підвозити снаряди на фронт.
     Жовтень 1917 року. Звістка про перемогу збройного повстання в Петрограді. З 1918 року по листопад 1920 село захоплювали то німці, то війська центральної ради, то петлюрівці і білополяки. У середині листопада 1920 року село було звільнено кавалерійською дивізією  під командуванням Г. І. Котовського.
       На початку 1920 року у селі була створена сільська рада. Її першим головою було обрано Івана Довганя. У селі було понад 300 дворів. У січні 1930 року майже 130 бідняцьких та середняцьких господарств об’єдналися у сільгоспартіль «Нове життя». Першим головою було обрано Щепанського Василя  Григоровича.
    Чорною сторінкою в історії села є голодомор 1932 – 1933 років. Кількість людей, які померли у ті роки,  встановити важко, оскільки не збереглися документальні свідчення. Лише спогади старих людей жахають   і  благають, щоб це не повторилося ніколи.
    Мирна праця колгоспників було перервана війною 1941 – 1945 років. 15 липня 1941 року село було окуповано німецько-фашистськими загарбниками. Більше 200 жителів нашого села не повернулося з фронтів війни , або померло від ран.
   25 березня 1944 року наше село було визволене радянськими військами. У квітні 1944 року відновив діяльність колгосп «Нове життя»
 
Формування культово-релігійного середовища
  Цікаві дані про наше село, історію церкви знаходимо в книзі Ю. Сіцінського «Історія Подільської єпархії»: «Приход розташований майже на кордоні з Летичівським  і Могілівськими повітами на північ від м. Бар. Село багате садами, які значно оздоровлюють місцевість грунт складається з жовтої глини, яка покрита тонким прошарком чорноземом. Приход складають с. Комарівці і приписне село Слобідка – Комаровецька або по іншому – Юзефівка.
    Тепер майже все населення приходу складають православні – 696 чоловіків і 673 жінки; католиків всього 12 душ обох статей, які поселилися недавно на поміщицьких  землях.
      Про приходську церкву, яка існувала в Комарівцях раніше теперішньої, не збереглося  ніяких документальних свідчень, ні переказів народних. Теперішня приходська Різдво – Богородична церква побудована 1762 року на кошти прихожан, з благословення Львівського уніатського єпископа Леона Шептицького. Вона знаходиться  посеред села, будовою дерев’яна, трикупольна, з дерев’яною дзвіницею. Іконостас у церкві триярусний, з дощок, з іконами православного живопису. 1892 року на згадку про порятунок Цесаревича Миколи Олександровича (нині Государя Імператора) від небезпеки у м Отсу в Японії селяни придбали у свою церкву з Афона ікону Божої матері «Достойно есть». У церкві ще є ікона Нерукотворного образу Спасителя, зроблена випалюванням по дереву, яку подарувала 1893 року колишня поміщиця Євгенія Строганова, дружина Одеського лікаря.  
     Церковної землі 43 десятини, ріллі 32 десятини, з дубовим лісом 10 десятин».
    На жаль, церква була зруйнована у 30 роках минулого століття. На кошти громади у 90–х роках  20 століття було споруджено Свято - Різдво – Богородичний храм   Московського патріархату.
 
Історія Комаровецької загальноосвітньої школи
      Після реформи 1861 року населення села Комаровець було неграмотним. Навесні 1873 року в село приїхав маляр Микола Галіпса, щоб ремонтувати церкву. Влітку він одружився з комаровецькою дівчиною і залишився жити в селі. Маляр малював ікони і носив продавати до Бару, у Вовковинці, Деражню та Літин. Восени 1873 року Микола Галіпса вирішив вчити дітей читати і писати. Зимою брав до себе до хати 5 – 6 учнів і вчив. Перший рік – читати, другий – писати. Батьки цих дітей за науку платили маляреві продуктами, або підвозили  на базари з товаром. Учень, який читав, вважався грамотним, а той, що вмів читати і писати – письменним. Микола Галіпса не займався систематично навчанням учнів,  але за 19 років він навчив грамоті більше 30 селян. В 1893 році родина Галіпсів виїхали з села. Три роки в Комарівцях ніякого навчання не було.
    В 1896 році селяни, бувші учні Миколи Галіпси, на сходці села вирішили відкрити школу. Серед селян були зібрані гроші, за які купили восени 1896 року будинок корчми. Будинок відремонтували. В одній кімнаті, що була більшою, був клас. А в другій,  меншій – квартира для вчителя.
    Так  в 1896 році в Комарівцях була відкрита  церковно – приходська школа.  Діти селян могли здобути освіту тільки в церковно – приходській школі, та й то не всі, а тільки діти більш заможних селян. В школі навчалося щороку до 60 дітей. Починалося навчання пізньої осені, а завершувалося навесні, бо треба було батькам допомагати по господарству, або йти на заробітки до поміщика - німця, щоб не вмерти з голоду. Більшість селян навесні вже не мали хліба.
      Першим учителем був Іван Сторожук. Він був спокійним і врівноваженим. Один з найважливіших уроків був урок Закону Божого. Цієї науки навчав учнів місцевий священик. У 1898 році Іван Сторожук виїхав до Києва. На його місце було прислано вчителем Сергія Ловіцького. Він закінчив двокласне училище в селі Головчинці. Пропрацював у Комарівцях з 1898 по 1901 рік і виїхав у Херсонську губернію.
    Чи не найтепліші спогади залишив по собі вчитель Афанасій Курбатов. Він прибув у Комарівці після закінчення Літинського двокласного училища. До селян відносився добре, дітей любив, проводив бесіди, розповсюджував прокламації, за що в 1903 році його було заарештовано і вислано до Сибіру на поселення.
     З 1903 по 1914 рік вчителем був призначений Супрун Василь Семенович. 
      В школі тоді навчалося 36 учнів. В класі праворуч і ліворуч стояли чотирьохмісні парти. На перших трьох  сиділа перша, на других трьох – друга і на третіх трьох – третя група учнів. Учитель кожній групі давав завдання. А потім ходив по класі і дивився як учні його виконують. Василь Семенович був дуже суворий. Він карав учнів за найменшу провину. Щонеділі вчитель Супрун водив учнів до церкви. У 1914 році його мобілізували на війну. Під час революцій і становлення Української Народної Республіки Супрун відстоював незалежну українську державність, служив в армії УНР. Був убитий під Жмеринкою у 1920 році.
    Після того, як Супруна було забрано на фронт, вчителем в школу було призначено місцевого старого дяка Кирила Стемповського, який вчителював рік і літом 1915 року помер. У 1915 році вчителем був Іренко Володимир, якого теж 1916 році мобілізували на фронт.
Він також перебував в армії УНР. У 1920 році загинув у селі Радівці Деражнянського району Хмельницької області.
    1917 – 1920 роки відзначені докорінною ломкою старої системи народної освіти. Змінювалися уряди, а разом з тим і вимоги до навчального процесу. Було введено багато нових предметів, скасовувалося викладання Закону Божого.
      У 1916 – 1917 роках школа в Комарівцях не працювала, тому що не було вчителя. З першого вересня 1918 року в село прибула нова вчителька Чернецька Марія Іванівна, яка пропрацювала до 1922 року. Школа тоді була однокомплектною з трьома класами. Навчалося 50 учнів. З 1922 року школа стала двокомплектною . В школі тоді працювало два вчителі – Покарський Іван Ульянович та його дружина Покарська Марія Іванівна. Вони навчали 60 учнів. Іван Ульянович був директором школи і навчав перший і третій класи, а Марія Іванівна – другий і четвертий класи.
     У 1928 році в школу було призначено ще одного вчителя – Бугарського Тодосія Васильовича. Школа стала трьохкомплектною. Навчалося до 90 учнів.
              Одним із найважливіших завдань  культурно – освітньої роботи на селі була ліквідація неписьменності серед дорослого населення. Ще в травні 1920 року ІV Всеросійський з’їзд Рад  видав постанову : «Про боротьбу з неписьменністю».
    Все неписьменне населення  віком від 8 – 50 років зобов’язувалося навчатися грамоті. В 1928 році почалася ліквідація неписьменності і малописьменності в нашому селі. Вечорами в школі працювали три групи неписьменних і три малописьменних, було охоплено понад 200 осіб, а ще 300 осіб навчалися грамотності з культармійцями. Найпоширенішим було збирання вечорами групами в якійсь одній  «п’ятихатці» , де й навчалися грамоті. Ця робота проводилася до 1932 року.
             У 1932 році в селі відкрили семирічну школу. Директором було призначено з 31 серпня 1932 року Романівську Поліну Захарівну, яка працювала до початку війни – червня 1941 року. Перший випуск 7 класу відбувся у 1935 році.
 Школа в 1932 – 1933 роках знаходилася в приміщенні колишнього попівського будинку і ще в кількох хатах, які були розміщені в різних кутках села. Це спричиняло незручності. Тому в 1939 році було розпочато  будову нової двоповерхової школи. Сьогодні – це головний корпус школи. Але почалася війна,  і школу не добудували. Чоловіків – педагогів було мобілізовано  на війну, а інші педагоги виїхали з села.  У 1941 – 1942 роках німецькі окупанти дозволили відкрити школу. Директором була А. Лотоцька.  Школа проіснувала лише один рік, і в 1943 році її закрили. Релігійна громада, що організувалася під час окупації,  в частині шкільного будинку (де тепер знаходиться вестибюль) відкрила церкву. Цьому сприяли голова церковної громади Свіріпа Петро Петрович та староста села Довгань Степан Петрович. Священиком  був отець Юрій із Західної України. Іншу частину шкільного приміщення німецькі окупанти використовували  як конюшню.
     Після визволення села від німецько – фашистських загарбників школа почала працювати в пристосованих приміщеннях, часто наймаючи їх у окремих жителів села. В 1945 – 1946 навчальному році в школі було 4 класи, 4 вчителі і 135 учнів. Але кількість учнів зростала і відбудова школи була необхідною . В 1948 році держава виділила кошти, і жителі села народним методом її відбудували. З 1 вересня 1950 року почалася експлуатація двоповерхового приміщення школи. Школа стала семирічною, в ній навчалося 459 учнів, яких навчали 16 вчителів. З 1 вересня 1952 року школа стала середньою. Директором школи було призначено Піпу Якова Лазаровича. В школі тоді було 22 вчителі і навчалося 514 учнів. До школи ходили учні з навколишніх сіл: Шпирок, Хутора Комаровецького, Слободи Комаровецької, Галузинець, Гармак. Працювали в дві зміни. Перша зміна з 8 до 14 години, друга - з 14 до 20 години. У листопаді 1952 року при школі почав працювати інтернат для дітей з далеких сіл, працювала їдальня, де харчували дітей  з сімей, які були багатодітні або малозабезпечені.     
     У 1952 році у нашу школу було направлено після закінчення навчання Кипеня Миколу Івановича, який все життя пропрацював в нашій школі. Школа була культурно – освітнім центром на селі. В ній працювали драматичний, фізкультурні гуртки. З приходом до школи талановитого педагога Палатного Петра Миколайовича було організовано учнівський хор (50 чоловік).
   В 1953 році під час огляду художньої самодіяльності він зайняв перше місце. В цьому році школа поповнилася новими вчителями. Почали працювати родина Костенків - Захар Петрович і Людмила Тимофіївна  та Варшавська Ганна Наумівна.
     В 1955 році відбувся перший випуск 10 класу.
     З 1959 по 1966 рік директором школи був Цимбал Микола Омельянович. У 1959 році в школі було введено виробниче навчання. Учні здобували сільськогосподарські професії . В 1962 році була побудована одноповерхова школа, де тепер навчаються молодші класи, а потім було прибудовано спортзал.  В ті роки значно зміцніла матеріально – навчальна база школи. Особливо збільшилось наочних матеріалів з фізики, хімії, математики, мови. Вчителі завжди були у вирі сільських подій . У 1966 – 1968 роках директором школи був Рижий Михайло Львович. З 1969 – 1978 рік – Інкілюк Василь Іванович.  З 1978  року -  Панов Микола Андрійович.

Юлія Кучер,
бібліотекар с. Комарівці
Жовтень
2017р.
23
ПОНЕДІЛОК
Ваше Ім'я:
Ваш e-mail:
Повідомлення