Статистика відвідувань
Зараз на сайті
63
Сьогодні
79
Вчора
152
За цей тиждень
79
За минулий тиждень
1238
За цей місяць
5125
За минулий місяць
10086
За весь час
241945
Ваша IP адреса:
54.92.141.211
Переглянуто сторінок:
0
Остання активність:
2017-10-23 03:45:00
Карта Барського району
с.Червоне
 Вступ.
Як розказують місцеві жителі, селище Червоне раніше називалося Грабівці. Це тому, що в цих краях жили пани Грабовецькі. Звідси й  походить його назва.
 В селі існує  легенда про те, що жінка пана Грабовецького розпорядилася заховати  обереги. Вони були закопані по чотирьом сторонам горизонту саме там, де закінчувалося село. І це є пояснення тому, що в селі старожили не пам’ятають значних природних лих на своєму віку. Напевно дійсно обереги таки оберігають наше село  від різних природних катаклізмів.
Після панів на току залишилися дві величезні панські комори, які на сьогоднішній день переобладнанні під зерносклади. В цих коморах підлога так добротно зацементована, що не залишається жодних слідів від гусеничного трактора, який час від часу господарює в коморі. От так якісно колись робили підлогу в панських маєтках.
І.Кармелюкова криничка
В один із  наших ставків вода тече із так званої «Кармелюкової кринички». Ходить легенда, що легендарний Кармелюк, коли проходив Подільським краєм, дуже сильно страждав від спраги. Багато джерел, які стрічалися на його шляху, не могли втамувати спрагу героя. І тільки попивши вдосталь води саме із кринички, яка знаходиться в сучасному селі Червоне,  втамував свою спрагу. З тих пір вважається, що вода з «Кармелюкової кринички» є особлива, а ще говорять що на дні криниці закопані скарби…
Легенда Поділля
Відколи себе пам’ятаю, то завжди знав, що в лісі біля села є загадкова Кармелюкова криничка. Цікаво було знати і про самого Кармелюка. Коли підріс, любив довгими зимовими вечорами слухати дідусеві розповіді про село, людей, їхні долі.
Одного разу дідусь розповів мені про народного месника, борця за волю Устима Кармелюка та його друзів. Нелегким це був період в історії. Не зміг стерпіти наруги над собою і людьми, підняв хлопців на боротьбу з панами. Існує думка, що в наших лісах і находився табір повстанців. І тут над невеличкою річечкою знайшли вони джерело, розчистили, обмурували.
А коли почалося за ними гоніння, то народні месники закопали в пагорбі неподалік численні скарби, награбовані в багачів. А криничка мала слугувати своєрідним знаком для повстанців, які розділилися на групи і пішли в різні сторони, втікаючи від переслідувань.
Пройшли роки, загадкова криниця напуває перехожих прохолодною і смачною водою, а земля хранить в собі віковічні таємниці.
(Кармелюкова криничка. Записано у селі Червоне Барського району від Греська П. П. (1941 року народження) 2009 року.
ІІ. Церква Святої Покрови.
Наша стара дерев’яна Церква Покрови збудована ще  у 1728 р. – вона  триверха, на кам’яному фундаменті, з окремою дзвіницею. Іконостас був 4-ярусним. Знаходиться вона  в доброму стані і є прикрасою селища…..
 Давню історію має вона.ЩеМ.Грушевський в книзі «Барське староство» писав: «Приходская Свято- Покровскаяцерковьпостроена в 1728 году- деревянная, на каменном фундаменте, трехкупольная с отдельнойколокольней. Иконостас- четырехярусный. Церковнойземли: усадьба 2 десятины, 202 сажни, кустарники- 43 десятины 332 сажни. Всего 45 десятин 235 сажней.
Прочиепостройкисооружены в 1888- 1892 годах. Церковно- приходская школа существует с 1863 года. И с того времени и по настоящее в собственном, не совсемудобномздании…»
  Дійсно, раніше Червонівська церква була трьох купольною, з окремою дзвіницею і чотирьохярусним позолоченим іконостасом. Дзвінниця нараховувала чотири дзвони. Вінчали її два великих хрести- позолочений і срібний. Одним словом, був храм дійсно окрасою села, приходили сюди і старі і малі, по- святковому вдягнуті, врочисті.
     Та у 1936 році, у розпал розгулу войовничого атеїзму, церкву, як небажаний елемент у стрімкому поступі до «світлого майбутнього», вирішили розібрати. Знайшлися і охочі до цього. Володимир Мацькевич виліз на купол, обв’язав хреста мотузками, а комсомольці Стах Навроцький та його брати знімали. Хрест під дружнім натиском упав, проламавши бляху, якою була вкрита церква. Купол розібрали і з цього матеріалу Кирило Присяжнюк будував сільську лазню. Таке от блюзнірство. Дзвони, позолочені хрести віддали в Копайгород.
     «Безслідно» зникли образи, фрески, іконостас. Довгий час у церкві зберігалося зерно, вона служила за склад. Згодом тут розмістили клуб, завідуючим якого був Дмитро Райчук.
     У 1942 році, перед румунською окупацією, церкву почали відновлювати. Приїхали майстри- реставратори зі Жмеринки, розпочались відновлювальні роботи. Нарешті було видобуто зі схованок старовинні хоругви, срібного хреста, образи, які селяни переховували в чорні часи по своїх оселях. Хреста на купол викували ковалі Микола Ліщенко та брати Віцько та Антін Кримські. Він же (М.О.Ліщенко) виносив хреста на купол і закріплював його там. Отець Кость Буняк освятив і відкрив оновлений храм.
     Біля церкви росли великі красуні- ялини, що їх посадив Федір Присяжнюк. Він був досить грамотною на той час людиною, закінчив духовну семінарію, служив дяком а також працював учителем до останніх років життя, тобто до 1949 року. Збереглася перша коругва, яку намалював Федір Степанович олійними фарбами.
     У 2010 році отець Сергій Іванович Смей посадив молоді яблуневі деревця.
     …Кожного свята багато жителів Червоного та інших навколишніх сіл ідуть до церкви. Ідуть, щоби заповнити святою вірою ту пустоту в душах, що з’явилася в роки тоталітарного режиму, ідуть, щоби звірити зі всевишнім свої надії і прагнення. Бо тільки віра додає сили, бо лише вона є незгасним світлом у нашому розбурханому і непевному житті.
  ІІІ Наша школа
      Важливою віхою в історії кожного села чи міста є існування школи. Як згадується в старих історичних джерелах, церковно- приходська школа існує в с.Грабівцях з 1863 р. і знаходиться в незручнім приміщенні. Діти навчались 3 роки, а предмети велись з релігійним нахилом.
     Викладав в цій школі і Федір Степанович Присяжнюк 1869 р. народження. В 1891 році він закінчує Плебанівську двокласну народну школу і перебуває на посаді вчителя з місяця листопада 1897 р. Це була всебічно обдарована, цікава і талановита людина. Саме про нього написав  статтю А.Подолинний «Віршотворець з Грабівців».
     Учителював Ф.С.Присяжнюк аж до початку ІІ світової війни. Помер 9 січня 1949 року, залишивши після себе не лише грамотних учнів, а численні малюнки, вірші та посаджені ялини довкола церкви.
     А щодо школи, то вона, як говориться в документі,: «…помещается в собственномдеревянном доме, содержится на средства прихожан, а в 1898/9 уч. году обучалось 46 мальчиков и 14 девочек…». Діяла школа до   30-х років ХХ ст., згорівши в ці тривожні роки.
     ХХ ст. ознаменувалось подіями, які сколихнули не лише Україну, а й цілий світ. Наше Поділля поринуло у вир революційних подій, відгук яких торкнувся і нашого невеликого села Грабівці. Все суспільне життя в селі пішло на новий лад. З колишніх Грабівців воно перетворилося в с.Червоне. А будинок поміщика Іванова було передано народній освіті, тобто під школу.
     В довоєнний період школа була 7- річною і перебувала в різних приміщеннях, як говорили очевидці, Іванов щиро радів що його будинок належить дітям.
     Першим директором школи був Доброгорський Сергій Юхимович. Разом з ним викладала його дружина Віра Миколаївна. Ще до війни були директорами школи Завірюха Яків Семенович, Попіль Олексій Демидович, Шлапак…
     Під час окупації і в перші повоєнні роки керували школою Подолинний Мефодій Митрофанович з дружиною Ольгою Федорівною. Директорами були Сікержинський Михайло Радіонович та Палатник Яків Шайович.
     Серед учителів нашої школи були Михайло РадіоновичСікержинський, Боднарчук Федір Васильович, Король Павло Трохимович (математик), Олійник Сергій Сергійович (географ), Попіль Антоніна Іванівна, Бачинський, Пастухов.
     В 1947 р. було закрито семирічну школу і в селі залишилось всього 4 класи, пізніше -3.
     Яскравою сторінкою в історії нашої школи є директорування Тичука Григорія Трохимовича.
В 1951 році, згідно наказу Копайгородськогорайоно,  він був призначений в Червонівську початкову школу. Тоді працювали з ним дружина Райчук Віра Яківна і Подолинна Ольга Федорівна. Саме в ці роки навчалась і наш теперішній директор Райчук Ольга Павлівна.
    Про педагогічну працю в нашій школі в Григорія Трохимовича були самі добрі спогади. Він прихиляв до себе дітей, грав на мандоліні, добре співав, малював. Велике задоволення викликали розповіді про Велику Вітчизняну війну. А розповісти він мав що. З першого дня і до Перемоги він був на фронті, багато бачив, багато пережив.
     В 1952 році Г.Т.Тичуку було присвоєно звання «Відмінник народної освіти Укаїни». А в 1955 р. його було переведено в Перепільчинецьку семирічну школу директором. Прощався Григорій Трохимович  з дітьми з сумом. А його місце зайняв Рабінович Давид Якович, який довгі роки жив і працював в нашому селі.
     Це була мудра і цілеспрямована людина, вимогливий як і до себе і до учнів педагог. Багато поколінь учнів з вдячністю згадують його уроки. Початкову освіту у нього отримали і деякі вчителі нашої школи. Поряд з ним по життю  йшла його дружина, теж педагог, чудова і лагідна жінка – Ганна Марківна. Вони залишаться в пам’яті односельчан назавжди.
     Розпочинала свій трудовий стаж разом з Давидом Яковичем і колишня вчителька молодших класів Пасічник Ольга Василівна. «Її очі -  дуже лагідні»- так про неї згадують  учні. Діти черпали у неї людяність, справедливість, доброту й порядність, на які так багата вчителька. Приходять малюки до школи, а вже через деякий час читають, пишуть, рахують…
     Рік 1991 став переломним як для села так і для нашої школи. При великій матеріальній і моральній підтримці директора агрофірми «Колос» Вовка М.І. була відкрита загальноосвітня школа І-ІІ ступенів. Його рахували батьком освіти в нашому селі. Всі пам’ятають його слова: «Нема школи- нема села». Тепер у нас є і школа і село і люди.
     Незмінним директором Червонівської загальноосвітньої школи І-ІІ ст. протягом усіх цих років є  Райчук Ольга Павлівна. Та і в ХХІ ст. вона вступила повна сил і енергії і впевнено веде за собою весь педколектив, багатьох колишніх своїх учнів. Ольга Павлівна завжди зібрана і пунктуальна, мудра і спокійна, добра і вимоглива. Вона педагог від природи, як учитель поєднує вимогливість до учнів з повагою до особистості дитини. Її поважають і учні і батьки і колеги по роботі.
      Ось така вона, наша Ольга Павлівна, невтомна і молода, завжди привітна і уважна до людей. А поряд колеги, молоді, енергійні, завзяті. Коли відкрилася школа, вони з усіх усюд почали повертатися у рідне село, до рідної домівки, до своєї школи…
ІY.Кемпа. -. Це давній курган. Він розміщений на північній околиці села. Звідки з’явилася ця назва, що вона означає – залишається загадкою.
 
                        Коли підійти до цього кургану близько, то видно високий земельний насип, з південної сторони його опоясує широкий рів. Біля підніжжя кургану, з північної сторони колись була криниця, з якої витікала джерельна вода, за смаком якій не було рівних в окрузі Меліоративні роботи поклали край життю криниці. На її місці залишилась лише заболочена ділянка.
            Досі залишається загадковою історія цього кургану. Одні кажуть, що його спорудили турки, за іншою версією – це споруджена запорожцями фортеця. В ще глибшу давнину сягає версія, що це укріплення наших предків від монголо – татар.
                        Найбільш достовірною може бути версія, що Кемпа має ще давнішу історію. Вона може бути залишком  давнього городища часів Трипільської культури.
Y.Берека
      Цьому незвичайному дереву було більше 200 років. Невідомо звідки зернятко попало в Червонівський ліс, чи то птахи принесли, а можливо вітер, але дерево було одним таким на всю округу. Навесні дарувало приємну прохолоду своїми вітами, влітку- буяли ніжним ароматом густі щитовидні суцвіття білих квітів, восени годувало птаство своїми ягодами, які були спочатку червонувато-жовті, потім ставали буруватими з жовтими цяточками.
     Неподалік біля яру стояла хатина, в якій жив лісничий. Були тут і дві глибокі криниці з смачною прохолодною водою.
     Частина лісу була засаджена старезними товстими грабами, які незабаром зрізали, а пні повикорчовували.
    Було те ще до Жовтневої революції. Місце це і зараз називається зрубами. Селяни розрівняли землю, почали сіяти там пшеницю та жито.
     Можливо тому, що росли старезні граби, можливо тому, що село належало пану Грабовецькому, а може і те і інше лягли в основу назви села- Грабівці, яке 22 червня 1922 року було перейменовано у с. Червоне.
     Головою місцевої сільської ради був на той час Вахніцький, який потім перейшов працювати головою Копайгородської селищної ради.
     Багато разів проходило прорідження лісу, але береку завжди залишали. Біля неї стояв великий дерев’яний хрест. Старі люди знали його походження. Трохи пізніше біля береки односельчани спіймали двох вовченят, яких, звісно, відпустили до лісу.
     Жахлива історія сталася тут приблизно в 1919- 1920 роках. Як розповідають старожили, тоді було дуже спекотне літо. Косили збіжжя: жито, пшеницю, овес.
     Відправила одна жінка свого чоловіка й сина за снопами. Шмат поля їхнього якраз впирався в ліс, де росла берека. Запрягає чоловік коні, сідають вони з 12- літнім сином в гарбу і поїхали на поле. Працювали довго, стомилися. Батько розпріг коней, спутав і пустив пастися. Сам ліг біля гарби й задрімав. Хлопчик побіг до лісу. Скрізь сон хазяїн почув, що хтось розпутує його коней, хоче вкрасти. Припіднявся, побачив свого односельчанина Пантелеймона. Розпочалася сварка. Бандит вихопив пістолета і застрелив чоловіка. Хлопчик побачив те все та й почав плакати. Щоб не залишити свідка Пантелеймон біля береки застрелив і дитину. Сам забрав коней і пішов додому, тварин по- дорозі залишив у односельчанина.
     Тим часом жінка наварила обід, чекає чоловіка з сином додому, а їх немає. На вечерю також ніхто не прийшов, вже й ніч надходить. Вранці вона побігла на поле і застала страшну криваву картину.
     Кинулася небога до сільського старости. Що ж робити? Як знайти бандита. Зібрали сходку села, вирішили зібрати грошей. Давали хто скільки міг. Викликали на ці гроші з області міліцію із собакою.
     Пес прибіг, понюхав хлопчика та дядька і пішов далі по сліду. Привів він слідчих до самої хати Пантелеймона.
     Односельчани усі зібралися в центрі села. Собака обнюхав всіх і поклав свої лапи на груди Пантелеймона. Люди перемішалися, але собака всеодно знайшов вбивцю.Забрали його до сільської ради. Жорстоко били та садили на дошку, в якій були забиті цв’яхи, щоб признався у скоєному. Помер вбивця, і викинули його, як собаку, під пліт. Прийшли сусіди до його жінки Катерини, щоб та забрала чоловіка і поховала його. Вона відмовилася. Лише рідний брат захоронив його на канаві біля сільського кладовища…
      Понад 200 років стояло це старе дерево. Багато історичних подій бачило воно. Літали над ним лелеки, пташки тут часто співали, обмивали дощі… А ось останньої грози берека перенести не змогла. Сильний дощ линув на її плечі, град пооббивав гілля. Від сильного напору вітру дерево скрипнуло в останній раз і почувся лісі жалібний стогін. Тріснув стовбур і дерево впало додолу…
 
YI.Вони загинули в боях за Батьківщину...
Вінницька область » ТОМ І » Барський район » Полеглi в боях, загиблi та померлiвiд ран » Каришківська сільська Рада »
с. Червоне (132):
 
Андрієвський Іван Францович (1904)
Анжієвський Антон Антонович (1916)
Баранюк Кирило Данилович (1924)
Баранюк Яків Сильвестрович (1898)
Басистюк Іван Зенонович (1914)
Білокур Іван Андрійович (1912)
Білокур Михайло Пилипович (1924)
Бричок Костянтин Олександрович (1922)
Бялий Станіслав Федорович (1911)
Вербецький Хома Петрович (1906)
Гарбар Василь Васильович (1926)
Гогота Антон Федорович (1913)
Голинський Олександр Опанасович (1922)
Гранастий Франц Петрович (1922)
Гребенюк Іван Миколайович (1922)
Гребенюк Іван Хомич (1906)
Гребенюк Павло Миколайович (1919)
Гуменюк Микола Якович (1905)
Дерев'янко Іван Гнатович (1914)
Дерев'янко Іван Григорович (1907)
Дерев'янко Іван Федотович (1922)
Дерев'янко Микола Калинович (1924)
Дерев'янко Михайло Семенович (1922)
Дерев'янко Олексій Федотович (1920)
Дідовик Микола Прокопович (1916)
Дмитрик Антон Степанович (1920)
Желавський Броніслав Бернардович (1926)
Желавський Мар'ян Володимирович (1926)
Закордонний Іван Михайлович (1912)
Закордонний Кузьма Хомич (1898
)Закордонний Михайло Михайлович (1908)
Закордонний Степан Калинович (1915)
Заставний Авксентій Васильович (1916)
Заяць Антон Германович (1916)
Зелінський Станіслав Олександрович (1924)
Іванюх Іван Якович (1923)
Івасишин Василь Іванович (1920)
Керницький Антон Карпович (1918)
Ковальчук Михайло Варфоломійович (1918)
Ковбасюк Мефодій Юхтимович (1908)
Козяр Федір Никанорович (1914)
Корабльов Анатолій Іванович (1922)
Корабльов Михайло Іванович (1920)
Корчун Іван Микитович (1906)
Краковецький Петро Платонович (1906)
Крижанівський Павло Олексійович (1906)
Лавицький Антон Карлович (1907)
Лавицький Антон Карлович (1926)
Лавицький Володимир Степанович (1911)
Ліхвиш Микола Юхтимович (1906)
Ліщенко Микола Євгенович (1918)
Ліщенко Митрофан Омелянович (1909)
Ліщенко Олександр Маркович (1921)
Лящук Віктор Валер'янович (1912)
Малишевський Віктор Станіславович (1909)
Малишевський Павло Йосипович (1923)
Мацькевич Володимир Дмитрович (1914)
Мацькевич Євген Дмитрович (1924
)Мацько Володимир Маркович (1923)
Мацько Григорій Семенович (1919)
Мацько Дмитро Дем'янович (1909)
Мельник Василь Арсенійович (1921)
Мельник Іван Пилипович (1921)
Навроцький Борис Іванович (1925)
Навроцький Іван Кирилович (1916)
Навроцький Микола Іванович (1924)
Навроцький Михайло Матвійович (1911)
Навроцький Михайло Никифорович (1910)
Навроцький Станіслав Никифорович (1918)
Нидзельський Олександр Гордійович (1907)
Осадчук Антон Микитович (1907)
Осадчук Омелян Микитович (1911)
Паламарчук Григорій Якович (1923)
Паращук Василь Іларіонович (1918)
Паращук Михайло Іларіонович (1913)
Паращук Олексій Пилипович (1904)
Паращук Яків Пилипович (1906)
Пастушенко Іван Олександрович (1923)
Пастушенко Кирило Онуфрійович (1904)
Пастушенко Макар Онуфрійович (1898)
Пастушенко Михайло Олександрович (1914)
Пастушенко Трохим Миронович (1909)
Підвиссщький Станіслав Антонович (1926)
Подолинини Василь Терентійович (1921)
Подолинний Іван Захарович ( )
Подолинний Іван Флорович (1905)
Подолинний Михайло Лук'янович (1902)
Подолинний Олексій Костянтинович (1910)
Мацько Василь Іванович (1909)
Мацько Василь Семенович (1908)
Подолинний Ростислав Мефодійович (1924)
Попіль Олександр Демидович (1907)
Посполитак Григорій Євгенович (1922)
Посполитак Іван Никифорович (1914)
Посполитак Яків Матвійович (1903)
Присяжнюк Василь Корнійович (1907)
ПрисяжнюкЛевон Кирилович (1905)
Присяжнюк Михайло Созонович (1904)
Присяжнюк Павло Юхтимович (1911)
Присяжнюк Петро Юхтимович (1914)
Присяжнюк Степан Созонович (1901)
Присяжнюк Феодосій Семенович (1904)
Присяжнюк Юрій Юхтимович (1921)
Прусак Василь Олексійович (1904)
Прусак Дмитро Омелянович (1905)
Райчук Леонтій Павлович (1898)
Райчук Пилип Тимофійович (1897)
Росихін Сергій Олександрович (1900)
Руцинський Іван Васильович (1915)
Саюк Микола Трохимович (1920)
Скрипник Іван Максимович (1915)
Сниховський Володимир Андрійович (1910)
Соколюк Микола Андрійович (1914)
Стратій Іван Федорович (1912)
Таран Василь Максимович (1906)
Тарапата Григорій Омелянович (1909)
Тарапата Йосип Євстафійович (1920)
Тарапата Петро Войцехович (1907)
Фрицюк Григорій Харитонович (1909)
Фурман Іван Дмитрович (1923)
Фурман Іван Омелянович (1911)
Фурман Костянтин Костянтинович (1920)
Цаплюк Матвій Олексійович (1904)
Цаплюк Михайло Олексійович (1923)
Цаплюк Олександр Іванович (1915)
Цимбалистий Олександр Федорович ( )
Чорний Семен Трохимович (1898)
Шкандюк Іван Олександрович (1921)
Яцьков Іван Михайлович (1924)
Яцьков Михайло Степанович (1921)
Яцьков Омелян Васильович (1900)
Яцьков Феодосій Карпович (1906)

YII.Червоний обоз з Червоного
…Одного разу на адресу Копайгородської селищної ради надійшов цінний пакет з столиці.У ньому були копії різних документів і фотографій далеких довоєнних років. По-своєму розпорядилися цим скарбом у селищній Раді- закрили у сейфі. Лежали б вони там і донині, якби не згадав про нього Г.І.Оліянчук.
     Особливо зацікавив його знімок, на якому далекий його автор вивів не каліграфічним почерком: «IV-й пленум Копайгородского Р.В.К. Могилівщина. 1.IX.1923 р. (в час прийняття червоний обоз с.Червоного)».
В грудні журналіст Г.І.Оліянчук друкує в газеті «Червоний промінь» статтю «Два кольори в нашому житті».Він пише: «Два кольори… Червоний- це надія, радість і життя. Чорний- смуток, журба, тривога. Вони тісно переплітаються в нашому житті як у вишиванці на  сорочці»….
       Журналіст вирушає в с.Червоне, де на нього й справді чекала пошукова вдача… Наче підштовхувала його доля, поспішай, бо не встигнеш. Дуже хотілося знайти тих, хто був у червоному обозі. Все виглядало урочисто й символічно:перший колгоспний хліб з села Червоного. Отож не гаяв я часу. На щастя, зустрівся з давнім знайомим І.П.Ліщенком…Він впізнав на фото свого батька, одного з зачинателів колгоспного руху в селі.
    - А ось майже поряд з червоним знаменом,- каже він,- стоїть вусатий дядько. – Це Петро Антонович Анжієвський. Колись від батька свого чув, що він був першим комуністом у нашій окрузі. Прикро, але не залишилося в селі прямих нащадків Анжієвського.
       …Долаючи кучугури і пагорби, добралися до оселі Кирила Семеновича Присяжнюка.Зайшли до хати. Господар не знав мене і не міг одразу впізнати І.П.Ліщенка. Погано вже бачить. Але коли переповіли йому сюжет старого фото, почав згадувати, маючи напрочуд, ще добру пам’ять. Самому Кирилові Семеновичу пішов уже 92-й рік, і всякого він звідав і побачив.
      -Авжеж, пам’ятаю, на порозі 1929 року з ініціативи голови комнезаму П.А.Анжієвського у нашому селі було створено колгосп. Всі ми тільки й думали про майбутнє життя, тому й назвали його «Нове життя».
Так от, після перших колективних жнив, восени того ж року, ми направили в тодішній райцентр Копайгород свою червону валку. Підводами везли напродаж аж 300 пудів хліба! Яке це було багатство на той час…
    На запитання, а хто ще був серед червоно обозників, старожил відповів:
   -Тоді, пригадую, був батько Галини Довгань –Олександр Заєць, батьки чи діди Ковальчуків, Голішевських.
    … Таким був перший хлібний обоз із села Червоного. Невідомий фотограф зафіксував для нащадків обличчя тих, хто ламав старі підвалини і торував нове, незвідане. В ті далекі роки змінили люди і назву свого села. З Грабовець воно перетворилося в Червоне…
     - Дивлюсь на цей знімок, і мене охоплюють одночасно два почуття: радість і смуток. Безперечно, змінилося життя на селі. Шкода- не всі дожили до сьогоднішніх днів з колишніх комунарів «Нового життя». Побачили б вони, що їх внуки зібрали торік з кожного
гектара рівно стільки хліба, скільки відвезли вони першим червоним обозом…
YIII. Свічка плакала в скорботі...
        Голод...  Яке це страшне,  дике і невідоме нам слово. Але ще для наших батьків, дідів це слово нагадує за трагічні роки в їхньому житті, чи в житті їхнії рідних та близьких. Це був час, коли люди помирали голодною смертю і нікому було порятувати, допомогти, спасти. Колись квітуча Україна перетворилась на згарище, на велику могилу людських душ. Сум і скорбота гуляли лісами, полями і селами і забирали людські життя одне за одним.
Шумлять віковічні сосни і ялини над прахом їхнім, тих, хто без вини був страчений кістлявою рукою смерті. Але була ще рука людини, яка скерувала це лихоліття, на долі мільонів українців. Тепер ми можемо не боятися вимовити це ім'я- Сталін. Це він зробив так, що багата і родюча українська земля забирала в свої надра тих, хто міг ще працювати, творити, жити. Нам гірко зараз торкатися трагічних сторінок Голодомору 1932- 1933 років, але це необхідно, щоб живі пам'ятали тих, хто не вернеться вже ніколи. Їхні могили заросли квітучим барвінком, їхні імена навіки з нами.
       Прокотилася хвиля Голодомору і по Поділлі та й заглянула в наше село Червонею Майже з кожної сім'ї забрала людську душу. Люди не мали що їсти- пухли з голоду, помирали в хатах за працею, і просто на вулиці. І була підвода, і чоловік, який збирав трупи людей і звозив на сільське кладовище, де скидав у яму. А коли вона заповнювалася- закопували. Хто мав хоч якусь змогу-хоронив у одиноких могилах. Так померло голодною смертю у нашому селі більше ста чоловік. І наш св'ятий обов'язок вічно пам'ятати їхні імена. (Л.П.Влад, викладач історії).
1. Анастасія. (Прізвище та по- батькові не встановлено).(1933)
2. Андрій.(Прізвище та по- батькові не встановлено).(1933).
3. БаланюкХарітон Остапів. (5 липня 1933).
4 .Білокур Василь Пилипів. (18 липня 1933).
5. Боднар Олександр Іванів. (21 липня 1933).
6. Боднар Василь Захарович (26 вересня 1933).
7. Вергелес Соломія Васильов. (03 липня 1933).
8.  Вахніцький (1933).
9.  Гребенюк Харітина Якова (11 липня 1933).
10. Гребенюк Пилип (1933).
11. ГоготаЄвтах Петрів (7 листопада 1933).
12. Григорій (1933).
13. Його дружина Ганна (1933).
14. ДембровськаСаветаПилипов. (30 червня 1933)
15. Її син- Дембровський Василь Гнатів (31 серпня 1933).
16. Декальчук Іван Якимів (02 липня 1933).
17. Його син: Декальчук Іван Іванів (6 липня 1933).
18. Дерев'янко Варфоломій Нестер. (27 липня 1933).
19. Дерев'янко Пилип Кирилів. (6 серпня 1933)
20. ДовбнякПалагна. (1933).
21. ДовбнякПестя (1933).
22. Довбняк Тетяна (1933).
23. Довбняк Настя.(1933).
24. Добрянський Мефодій (1933).
25. Дмитро (1933).
25. Желавський Володимир (1933).
26. Його дружина: Желавська (1933).
27. ЗагніткоФеврона Федорівна (19 червня 1933).
28. Загнітко Василь Радіонів (23 квітня 1933).
29. Застовній Петро Федорів (12 липня 1933).
30. Заяць Варвара (17 липня 1933).
31. Закордонна Софія Макаров. (7 серпня 1933).
32. Заяць Герман Семенів.(7 серпня 1933).
33. Заяць Марія Максимова (2 вересня 1933).
34. Заяць Марія Микитова (28 серпня 1933).
35. Закордонний Пилип. (1933).
36. Заяць (Навроцька) Ксенька(1933).
37. Заставний Юрій (1933).
38. Заставна Марта (1933).
39. Заяць Явдоха. (1933).
40. Івашков Теофан Василів(12 липня 1933).
41. Іванюх Олександр (1933).
42. Його син: Іванюх Іван Олександр. (3 листопада 1933).
43. Котовська Олена Олексіївна (27 червня 1933).
44. Крижановський Олексій Павлів. (5 липня 1933).
45. Краковецька Ганна Петрова (18 липня 1933).
46. Кириленко Марія Михайлівна (3 жовтня 1933).
47.Ковальчук Фіврона (1933).
48. Корчук Олександр Микитович (1933).
49. Кучер Сава (1933).
50. Кучер Христя (1933).
51. Ковальчук Дарка (1933).
52. Ковальчук Бартко (1933).
53. Ковбасюк Мефодій (1933).
54. Карпо. (1933).
55. Краковецький Микита (1933).
56. Ліщенко Ольга Миколаївна (23 жовт. 1933)
57. Лавіцька Параска (1933).
58. Ліхвіч Катерина (1933).
59. Лавіцька Франя Іванова (20 червня 1933).
60. Малішевський Іван Йосипов. (17 лип. 1933)
61. МалішевськийСтах Іванів (26 лип.1933).
62. Мельник Іван Олексів(17 лип. 1933).
63. Мельник Наталка Федорів (5 серп.1955).
64. Мельник Арсень (1933).
65. Мельник Юстина (1933).
66. Мельник Марія (1933).
67. Мельник Лук'ян (1933).
68. Його сім'я- дружина Мельник.(1933).
69. Мельник- дитина(1933).
70. Мельник- дитина(1933).
71. Мудрик Явдоха. (1933).
72. Мудрик Яків (1933).
73. Мацькевіч Текля (1933).
74. Нев'ядомана Марія Саверкова (30 серп.1933)
75 Навроцький Борис Никифорів (29 червня 1933).
76. Навроцька Марія Ількова (21 лип.1933).
77. Навроцький Іван Якович (1933).
78. Діти Навроцьких: Навроцький _____ Іванович (1933).
79. Навроцька _________ Іванівна (1933).
80. Навроцька Катерина Якимова (15 груд. 1933).
81. Пастушенко Корній Мойсейов. (22 черв.1933).
82. ПастушенкоГнат Федорів 25 черв.1933).
83. ПастушенкоМільон (1933).
84. Пастушенко Домка (1933).
85. Палевський Дмитро Сільвестр. (28 черв.1933).
86. Подолинний Яків Ільків (9 лип. 1933).
87. Подолинна  Олександра (1933).
88. Праглюк Васька Юркова (12 лип.1933).
89. Посполітак Федір Пилипів (15 лип.1933).
90. Прусак Євгена Маркова (10 серп.1933).
91. Прусак Юстина. (1933).
92. Подолинна Пелагія Корнійов (17 серп.1933)
93. Почицький Кароль Агаф. (24 серп.1933)
94. Пастушенко Марія Сергійова (1 верес.1933).
94. Пастушенко Юстина (1933).
95. Пастушенко Тетяна (1933).
96. Посполітак Явдоха (1933).
97. Посполітак Матвій (1933).
98. Посполітак Марія (1933).
99. Підвисоцький Антін (1933).
100. Присяжнюк Олександра (1933).
101. Райчук Ольга (1933).
102. Стаднік Олексій Федорів (27 черв.1933).
103. Сиптин Наталка Остапова (27 черв.1933).
104. Саюк Гафія (1933).
105. Тарапата Миколай Касьянів (27 черв.1933)
106. Тарапата Юхима Іванова (22 серп.1933).
107. ТарапатаПавліна Петрова (1вер.1933)
108. Діти Точицьких: Точицький Петро (1933).
109. Точицька Юзя (1933).
110. Тарапата Петро (1933).
111. ТарапатаЛикера (1933).
112. Форесь Ганна Прокопова (1933).
113. Форінда Юзеф Федорів. (15 лип.1933).
114. Фіврона (1933).
115. Діти Фіврони: її син (1933).
116. Її син (1933).
117. Харітина (1933).
118. Її чоловік Пилип (1933).
119. Хом'як Ілько (1933).
120. Син: Хом'як Дмитро Ільків (9 серп.1933).
121. Хом'як ОлесксандрАнанійов. (11 лип.1933).
122. Хом'як Марія Йосипова (5 серп.1933).
123. Хом'як Гафія (1933).
124. Хом'як Степан (1933).
125. Хом'як Василь (1933).
126. Хом'як Ананій (1933).
127. Цаплюк Сидір (1933).
128. Цаплюк Василина Юріївна (1933).
129. Син: Цаплюк Кирило Сидорів (30 червня 1933).
130. ЦаплюкРостіслав Яковів (18 лип.1933).
131. ЦимбалістийТодір (1933).
132. Сини: Цимбалістий Володимир Тодорович (1933).
133. ЦимбалістийРадіон Тодорович  (1933).
134. Юкало Килина Григорова (24 черв.1933).
135. Яцкова Явдоха Григорова (24 черв.1933).
136. Її чоловік: Яцко (1933).
137. Яцко Володимир Карпів (5 лип. 1933).
IX. Наша бібліотека
У 1949 році відкрили сільську бібліотеку. Хоча ще у 1921 році тут праювала школа і хата читальня.
21 грудня 1949 року з’явився новий заклад- сільська книгозбірня. Її фонд починався з 50 примірників, згодом становив 2,5 тисячі. Велику кількість книг придбав за власні кошти для бібліотеки Михайло Михайлович Яцков, який і відкрив сільську бібліотеку. Багато в поповненні літератури допомагали односельчани, які приносили в дарунок власні книги. У період з березня 1953 по кінець травня 1968 років Червонівський колгосп ім. Горького придбав для бібліотеки 1725 книг.
      Близько тридцяти років тут працювала ФрецюкПавліна Степанівна. Вона закінчила Тульчинське училище культури.  25.07.1984 року «за длголетнийдобросовестный труд от имениПрезидиума Верховного Совета СССР решениемВинницкого обласного Советанародныхдепутатовнагражденамедалью «Ветеран труда».
X. «Знатні і знані мої земляки»
   Перший вчитель у селі Присяжнюк Федір Степанович. (1869- 1949)
Лавіцький Сергій Анатолійович - народився 08. 04. 1967р. в селі Червоне.  В 1974р. розпочав навчання в Початковій школі цього села. З 1976 по 1984 навчався в Каришківській середній школі , яку закінчив із золотою медаллю. В 1985 році закінчив ПТУ ⱱ1 м. Вінницізвідзнакою. 1985-1987 - роки служби у рядах  Радянської армії. Після закінчення військової служби вступив на юридичний факультет Державного університету ім.Т.Шевченка.
Після закінчення працював у юридичних фірмах,зокрема у Укрінюрколегії, приватній фірмі "Магістр і партнери"
Його іменем названий Всеукраїнський відкритий турнір з більярду серед юристів-шанувальників цього красивого виду спорту,що мають юридичний диплом.
Сергій Анатолійович  допоміг у капітальному ремонті даху церкви Святої Покрови, що у Червоному.
Помер 13 березня 2008  року .
Мельник Валерій Сергійович (24.01.1952- 10.08.2007) - талановитий математик і кібернетик, доктор фізико- математичних наук, професор, член-кореспондент НАН України.
 АНДРУХ НАТАЛЯ ІВАНІВНА - ( 5 грудня 1936 р – 11 липня 2006 р.).Народилась в с. Церівка Ново-Айдарського р-ну Донецької обл. в учительській сім'ї. Закінчила Могилів-Подільський технікум торгівлі. Освоювала цілинні землі в Казахстані. Згодом з сім'єю повернулася на Поділля. Працювала в буряківничій ланці колгоспу с. Червоне Барського р-ну. Автор збірки 'Солов'ї на криниці' (1991).
XI. Наші майстрині.
 Бібліотека розгорнулавиставку під назвою «Рушники, рушники- то матусі моєї роки…» показала кращі роботи сільських вишивальниць Л.Є.Миронович, С.Є. Прусак, А.В. Лукашевич, Грищук Л. та ін.
Світлана Євгенівна Прусак народилася в с. Червоне. Закінчила 4 класи місцевої школи. Далі були з 5 по 10 клас Каришківської СШ. Потім- курси молодших продавців Копайгородського сільпо. Працювала продавцем господарчих і промислових товарів.
Навчилась вишивати ще в ранньому дитинстві. «Ми з моєю сестричкою Лідою любили дивитись, як творить дива на полотні наша мати. Получалося не зразу… Останніх два великих рушники вишила в дарунок нашій церкві. Онучка Іванка побачила і попросила вишити їй такого ж на весілля. Працюю, адже це – моє захоплення….
Вірші бібліотекаря були надруковані у збірці творів «Поезія, що задзвеніла в тиші…»:
Р А Н ОК
Ось лежать, немов смарагди,
На траві роси краплинки,
Виглядають із-за хмари
Ніжні сонця намистинки,
Посміхається колосся,
Зустрічає теплий ранок,
Літо кидає в покоси
Трави запашні в серпанок.
Кукурудза і калина
Всі стоять в блакитних росах,
Посміхається долина,
Верби миють ноги босі.
 
Полуниці, мов намисто,
Біля лісу сяють красно,
Насипає їх в коляску
Немовляті літо рясно.
Я стою біля берізок,
Вдалину біжить машина.
Хоче цілих дві валізки
Назбирать грибів дівчина...
(Сергій Фрецюк)
 
Мова
Звучить мелодія розмовна,
І пісня мелодійна, звучна,
Мов плід,  насичена і повна –
Це – мова, справжня а не штучна.
 
Це  наша, українська мова,
Про спів пташок і жито в полі,
Пиши мелодію до слова,
І пісня вийде мимоволі.
 
Звучить з зорею на світанку,
Прозоро споєна росою,
Щодня вдягає вишиванку,
Сяє дівочою косою.
 
Про все вона розповідає,
Ця найдорожча в світі мова.
Сонцем за обрієм сідає,
Неначе пісня колискова.
(Ганна Слюсарчук)
Наші молоді поети
Дарія Ніколаєва. Україні:
Україно моя, Україно!
Ти є другим сердечком мені.
Я кохаю так ніжно, єдина,
І ніколи не зраджу тобі…
 
Олександра Бартащук День Валентина:
Хай серце зігріє тепло,
Душа хай дзвенить і співає,
Із святом чудовим цим,
Усіх на Землі я вітаю…
 
Галина Коновалова:
У полі ромашки
Біло зацвіли,
А мене додому
Стежки привели…
Стану на коліна
Я біля воріт:
«Рідна моя мамо,
Ви мене простіть»…
 
Аліна Голішевська Професія - школяр:
Учитель, лікар чи біолог,
Банкір, художник чи шахтар-
Усі професії  чудові,
А є іще одна- школяр…
XIY. Незабутня зустріч
Нещодавно до нас у бібліотеку зайшов молодий чоловік. Він протягнув мені паспорт.Читаю: «Грабовецький Володимир Миколайович». Познайомились. Виявляється це-правнук Івана Грабовецького, пана, який був власником села Грабівці (тепер Червоне) дуже багато років тому.
Судячи з історичних джерел рід Грабовецьких є древнім , українським з Франківщини.
       Цитуємо М.Грушевського книгу «Барське староство»:
«Грабовцы от м. Копайгорода в 7 верстах и от такой же ж.д. станции по Новоселецкойлинии в 12 верстах. Село расположено на покатости, в местностиздоровой, с суглинистойпочвою. В  исторических документах оноупоминаетсятвперечнесел. 1599г. и принанадлежалоИвануГрабовецкому, которыйполучил его от Замойского.
     Подальша доля самого Івана Грабовецького нажаль невідома.  А його син, дід Володимира Миколайовича, був сотником в Краковському воєводстві. Похоронений він у с.Красилівка Ставищанського району Київської області.
   Володимир Миколайович Грабовецький є власником і працює директором одного з деревопереробних підприємств Києва.
   Він дав мені номер телефону свого родича-колишнього ректора Лвівського університету Грабовецького Володимира Васильовича, який знає багато цікавих історичних моментів.
    Ми поїхали на шикарному Лексусі до нинішнього приміщення школи-маєтку пана Грабовецького. «Добре,-каже- що в ньому навчалися діти, а не зробили стайню..»
Я показав дерева, які залишися з панського парку. Це-Гледичія (лат. Gleditsia) — рід дерев сімейства Бобові, що  походить із Північної Америки, Азії та Африки.
Рід названий в честь Готтліба Гледича (нем. JohannGottliebGleditsch, 1714—1786), німецького лікаря і ботаніка, директора Берлінского ботанічного саду.
Що цікаво, що наша вчителька Щур Оксана Степанівна змогла виростити молоду гледичію з насіння, яку разом з учнями місцевої школи посадили поруч.
Цікава історія дерену, посадженого панною. Більше 60 років тому у нього влучила блискавка, яка розколого його навпіл. І з маленької гілочки, що залишилась на стовбурі зараз красується здоровий кущ.
За приміщенням школи ростуть старезні липи, тут стояла бесідка і кожного ранку пани в ній пили каву.
    Потім Володимир Миколайович поїхав по справах у Вінницю, а далі у Польщу, але обіцяв обов’язково зі всією родиною повернутися. Він подякував односельчанам за те, що бережуть пам’ять про Івана Грабовецького, свого прадіда,  колишнього власника нашого села.
Пісня про Червоне
Тебе прикрашають лани колосисті
І линуть найкращі про тебе пісні
Берізок тендітних, пташок голосистих,
Вітають озер твоїх очі ясні.
 
Милішого краю ніде не знайду я
Пливе чиста річка а в тиші левад
Червона калина, як юна дівчина
Вдиха запах меду і ніжних троянд.
 
Я їхати звідси нікуди не хочу,
Милішого краю мені не знайти.
Червоне, ти рідне, красо ти дівоча
Живи, процвітай ти вовіки віків!
(Ольга Яковчук)
 
 
Більше інформації тут:
http://foto-planeta.com/ua/np/33718/chervone.html,
http://1ua.com.ua/i74106208
http://1ua.com.ua/fc33718
http://chervonivskalib.ucoz.ru
http://chervonivskalib.blogspot.com
Використана література:
1. Михайло Грушевський Барське староство.- Львів, 2002.
2. Наталія АндрухСолов’ї на криниці.- Одеса, 1991.
3.Ігор БраверманСільська громада прагне увіковічити пам’ять загиблих євреїв.- http://newzz.in.ua/histori/1148843323-silska-gromada-pragne-uvikovichiti-pamyat-zagiblix-yevreyiv.html
4.Віктор Зеленюк Червоний обоз з Червоного.-Вінницька правда.-1991.-19 січня.
5. Китлинский Священники Подолья 1872.
6. Поезія, що задзвеніла в тиші .-Вінниця, 2005
7. Роман Посполітак Топонімічна мапа села Червоне на Вінниччині.- Червоне, 2013.
8.Федір Присяжнюк Аероплан.- Вінниця, 2002.
9.Ю.Й. Сицинский "Археологическая  картаПодольскойгубернии" (1901 .)
10. Сергій Фрецюк Берека.- Подільський край.-1997.-2 вересня
11. Сергій Фрецюк Ранок.- Червоне, 2012.
12. І.Г.ШульгаГолод на Поділлі,.- Вінниця, 1993.
13.Ольга Яковчук Весна 33-го року.-Поділ.край.-2008.-12 вересня.

 
Жовтень
2017р.
23
ПОНЕДІЛОК
Ваше Ім'я:
Ваш e-mail:
Повідомлення